Ми з чоловіком все життя прожили в місті. Маємо дорослого сина, який взяв собі дружину з села. Правда, живуть вони в невеличкому районному центрі, мають свою квартиру. До села їм їхати з пів годинки. Ми ж живемо від них далеченько.
Але річ не в тому.
Маю велику образу на свою сваху. Донедавна я її поважала. Ми коли їздили до них, то з пустими руками не приїжджали ніколи. Чоловік брав щось серйозне з “зірочками”, я ж купляла якийсь тортик, чи сир дорогий.
Там ще бабуся старенька є, їй ми завжди печиво купляли, цукерки, вона дуже солодке любить.
Сваха до нас не часто навідувалася раніше, а зараз тим більше.
Але завжди перед великими святами, такими як Різдво чи Великдень, вони новою поштою передавали нам сумку з продуктами. Вони тримають свиню, тому після того, як закоптять шиночку з ковбаскою, завжди і нам трішки вділяли.
Я вже і звикла, що в кошику на Великдень в мене все свіже, а головне, домашнє.
А цього року свати нас проігнорували на Різдво. Я ж думала, що хоч на Великдень невеличку сумку нам передадуть. Але недавно я з дочкою говорила, а вона мені каже, щоб нічого і не чекала, оскільки новою поштою вже не можна продукти харчування передавати.
Сваха певно думає, що ми такі “мудрі” і не розуміємо, що вони просто не хочуть.
Якби хотіли, то придумали б щось. Я зрозуміла б, якби це через цілу Україну ця нова пошта їхала, а тут десь дві годинки, не така вже і відстань. Не хочуть вони просто, а це гірше, ніж не можуть.
Автор – Наталя У.
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua.
