Оце дожилася, бачила-бачила, але такого ще не бачила! Днями зі мною сталася історія, від якої Мене аж тіпає, хоча пару днів минуло! Слів просто нема! Оце мама називається! Я вам зараз таке розповім – на голову не налазить. Пішла кілька днів тому, отримавши пенсію, в супермаркет недалеко від дому, трохи запасів на свята зробити.
І тут в мене очі з орбіт мало не вистрибнули – побачила, як двоє моїх онуків сидять на підлозі у проході між стелажами і жують кукурудзяні, яке самі відкрили, а невістка моя дорога ходить з кошиком між вітрин і склада покупки!
Як вам картина, яку я побачила, можете уявити??? Біля полиць із солодощами стоїть моя невістка Настя, а її двоє 3-річних дітей сидять на підлозі і жують кукурудзяні палички. На мить я дар мови втратила.
Перша думка – підійти і швидше підняти малюків з підлоги, адже плитка холодна! Але здоровий глузд підказував, що це буде початком кінця мирних стосунків з родиною сина. Це не мої діти, зрештою, і я не маю втручатися в їхнє життя. Але що робити, як я мала вести себе? Промовчати?
Якби моя дитина ось так сіла на підлогу в магазині і почала їсти якісь солодощі, я б збожеволіла! По-перше, як я вже казала, підлога холодна і брудна. По-друге, це просто негарно! Як можна так поводитися? Зрозуміло, поведінка малюків – просто відображення їхнього виховання соєю невісткою, адже син постійно на роботі.
Але я не витримала і підійшла до Насті. «Настю, дорогенька, може ти не помітила, але твої дітки сидять на холодній підлозі.» – чітко сказала я, розуміючи, що реакція може бути непередбачуваною. Так і сталося.
«Ось і не втручайтесь, мамо. Вони можуть сидіти, де захочуть. І це не ваша справа!» – відповіла мені невістка. У цей момент один із онуків зчинив несамовитий крик, на який збіглося півмагазину.
Я вже подумала, що щось скоїлося, поки ми розмовляли. Хоча розмовою це важко назвати. Але ні: малий просто вимагав, щоб йому купили ще щось! До речі, в Настиному продуктовому кошику вже лежало 3 плитки молочного шоколаду. Це вона годує трирічних двійнят!
Моя бідося-невістка не знайшла кращого рішення, як стукнути сина по руці, щоб він замовк. Малюк знову заплакав. Я навіть не хочу описувати наскільки жахливо це виглядало. Думаю, ви й самі все чудово розумієте. У той момент у мене в горлі утворилася грудка. Я дуже важко переживаю подібне, якщо бачу це на власні очі. І це мої онуки!
І що робити? Розуміла, що безсила у цій ситуації. Стало ясно, чому поведінка цих дітей саме така. Діти – проекція батьків, у даному випадку – матері.
Скажу сину, хай щось з тим робить або розлучається, срам просто – мати таку дружину!
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
