Мене нарешті покликав заміж кавалер! Але Станіслав одразу поставив умову: коли ми одружимося, я повинна заробляти стільки ж, скільки і він. І у декреті сидіти не буду, хай краще на няню заробляю.
Звичайно я засмутилася, але вирішила обміркувати пропозицію коханого.
Рік тому я пішла від свого хлопця. Він рахував кожну витрачену мною копійку. А всі наші розмови зводилися до грошей.
Я не хотіла наступати на ті ж самі граблі, але через кілька місяців в моєму житті з’явився Стас. У нас були просто ідеальні стосунки, поки він не заговорив про весілля.
Виявилося, що мій обранець хоче жити, за його словами, як усі цивілізовані люди. Мовляв, у світі вже давно таке стало нормою. Дружина заробляє стільки ж, скільки чоловік. Хіба так будуються гармонійні стосунки між людьми, що люблять одне одного? Я такого щиро не розумію.
Але всі мої однолітки давно заміжня, у когось вже й діти є. А я все сиджу у дівках. Звичайно, не хочеться розмінюватися на аби кого, але Стас мені дуже подобається!
Та як бути, коли у них з’явиться малюк? Тобто я тут тільки народила, а мені буде треба думати про те, де гроші заробляти? Та ще й так, щоб перебувати на рівних зі своїм чоловіком. Про домашні справи я взагалі мовчу!
Чому такі сучасні чоловіки? Та просто ніхто не хоче брати на себе відповідальність! Я не кажу, що жінці треба сідати своєму чоловікові на шию, звісивши ніжки. Але хіба можна пред’являти коханій людині такі дивні вимоги? Тим більше, життя постійно вносить свої корективи.
До речі, про няньки. Що це за тенденція така новомодна? Мені здається, нянь наймають ті люди, яким не хочеться виховувати своїх дітей. Ні, звичайно, трапляються випадки, коли це життєво необхідно. Але щоб ось так просто запросити додому чужу людину і довірити їй дитину. Ні, як на мене, це дивно.
Я сама хочу присвятити весь свій час дитині. Навіщо одразу йти на роботу, щоб усі гроші віддавати якійсь няні? Цей момент бентежить мене найбільше.
Коли я вирішила ще раз обговорити все зі Стасом, він сказав, що я сприйняла його слова надто серйозно. Просто я не хочу, щоб мій чоловік думав лише про гроші!
Моя мама вважає, що краще бути знову самій, ніж із такою людиною. Хто знає, може, потім він почне рахувати з’їдену їжу чи щось таке?
– Оленко, біжи, поки не пізно! – сказала мені мама. От що робити? Я просто розгублена.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
Недавні записи
- Свати наші з села на Хмельниччині, і вже пів року з того часу, як виїхали з Харківщини, ми живемо у них, зять в обласному, а дочка з дітьми в Празі. Люди вони хороші, чистоплотні, працьовиті. Але те, що відбувається у них за столом, ні на яку голову не налазить. Я не в осуд, просто цікаво, чи є де ще таке
- Мені 36, у мене не має власних дітей, але маю двох племінників і трьох похресників. Та на батьківщині в Україні у мене є коханий, який на фронті, а я з лютого гарую в Італії, не сиджу на допомозі для переселенців. Та все зароблене йде рідним в Україні. 100 тисяч гривень не отримує
- Орест натякнув, що на мій ювілей він планує зробити незабутнє свято, і що мені все сподобається. Все було добре до того часу, поки я не знайшла каблучку в оксамитовій коробочці на його полиці в шафі. В мене ступор. Якщо я скажу “так”, то піду проти себе, якщо відмовлю – зроблю Оресту боляче. Я кохаю його, та є одне чималеньке “але”
- Ми і жити стали в одній моїй хаті з Оксаною, доглядати наших Ярославовичів маленьких, допомагати одна одній. Разом ходимо до Ярика. А в свій будинок Оксана багатодітну родину з Донеччини пустила. В селі тільки на нас з подивами дивляться, хто як. – Відчини, – одне слово, яке сказав Ярослав
- Я з таким нетерпінням чекала повернення молодшої дочки з трьома моїми онуками в Київ! Пів року Люба з дітьми провела у старшої сестри в Барселоні і ось нарешті вирішила додому. Але краще б я взагалі не їздила по них на вокзал! На дочку дивитися не можу. Вірі і Гільєрмо Бог діток не дав