fbpx

Мене не любить рідня чоловіка. І якби це було виключно моєю провиною, але ж ні. Вони сердяться на мене через рішення Остапа. Саме його! Я погодилася на його умову жити без дітей. Знову ж таки, гроші витрачаємо на бажані покупки, подорожуємо. Таке відчуття незалежності, свободи, мені особисто, дуже подобається. Але розуміючи, що тиск на сина – марна справа, свекри з атаками на дитячу тему вирішили перекинутися на мене

Мене не любить рідня чоловіка. І якби це було виключно моєю провиною, але ж ні. Вони сердяться на мене через рішення Остапа. Саме його рішення це було!

А справа ось у чому. Колись він уже був одружений. У шлюбі народилася дочка. Але той досвід виявився дуже неприємним для Остапа. Після пережитого дітей заводити він більше не має наміру.

Остап розповів, що колишня дружина після народження дитини дуже змінилася в гіршу сторону. Сказав, ніби різко охолола до нього, мовляв, він став дратувати її буквально у всьому: що б не сказав, і не зробив. Складалося враження, що дружина просто використовувала його: народила і тепер хоче відсторонитися, він більше не потрібен, лише для утримання і забезпеченні матеріальних зручностей і благ.

Крім того, дитина виявилася проблемною. Дівчинка спочатку не спала ночами, її доводилося весь час няньчити, колисати. Потім не хотіла, щоб батьки залишалися наодинці, просто не бажала їх залишати вдвох і весь час шуміла і заважала.

Словом, одного разу переживши батьківство, Остап вирішив, що обзаводитися ще дітьми – це не про нього: такого в його житті більше не буде.

Зараз мені 33 роки і в цілому, морально я – на його боці і підтримую. Ми з ним звикли до того, що весь вільний час можемо присвячувати лише собі. Знову ж таки, гроші витрачаємо на бажані покупки, подорожуємо.

Таке відчуття незалежності, свободи, мені особисто, дуже подобається. Тому мені складно уявити, якою б я була матір’ю. Напевно, не дуже гарною.

Може бути, я просто вселила сама собі: мовляв, діти – це тягар, з ними важко. Це ночі без сну (хто не знає таку приказку: маленькі діти спати не дають, з дорослими сам не заснеш). Діти -це “до побачення, свобода”, і прощавайй – “вирушаю, куди і коли хочу”.

Багато хто вважає нас з чоловіком егоїстами, які живуть тільки заради себе. Можливо, так і є, але так жити нам подобається.

Однак, одна моя подруга запевняє, що відмовилася я від дітей заради Остапа, і, одного разу погодившись на бездітний шлюб, я пішла у нього на поводу, бо люблю по-справжньому.

На її думку, мій чоловік – егоїст, тому і перший шлюб його розпався. Заводити з ним дитину, значить, точно очікувати в недалекому майбутньому розвалу сім’ї і всіх проблем, які ляжуть лише на мої плечі.

Все ж таки не приховую: іноді у мене з’являються думки про те, щоб все-таки народити дитинку. Поки є час і сили. Але думки так і залишаються всього лише думками. Не думаю, що колись реально буду готова до такого серйозного кроку і втілю свої помисли в життя.

Ось чому, зустрівши свого майбутнього чоловіка і почувши одного разу його точку зору щодо дітей, я змогла прийняти її і погодитися на такий шлюб. Я відповіла “Так” на пропозицію будувати сім’ю, в якій не буде дітей.

Що стосується родичів чоловіка, то вони абсолютно не згодні з таким станом речей, особливо мама Остапа. Справа в тому, що колишня дружина чоловіка відвезла їхню дочку в інше місто. Ніхто з його рідні бачитися з дівчинкою не може. Тому мої свекри просто мріють знову опинитися в ролі діда з бабусею. Але розуміючи, що тиск на сина – марна справа, з атаками на дитячу тему вирішили перекинутися на мене.

Після нашого з Остапом весілля не було жодної зустрічі з його ріднею, коли б я не почула на свою адресу закидів у бездітності. Мати його просто впевнена: в тому, що син не хоче дітей, винна виключно я. Нібито він вважає, що мати з мене буде нікудишня.

Сестра Остапа, моя зовиця Віка, заявляє відкрито, що я, мовляв, всього лише «тимчасова подружка» в його житті. Мовляв, справжня «бойова» подруга його ще десь чекає, справжня любов Остапа – ще попереду. Остап з рідними часто свариться, наше спілкування з ними ми намагаємося обмежувати. З’являємося у них тільки тоді, в тих випадках, коли не прийти вже зовсім не можна. На поведінку своїх родичів Остап вплинути не в силах.

Я, звичайно, розумію, що все це нерозумно. Нас провокують (мене, в основному) і уваги на все це звертати не слід.

Подруги так і кажуть: чоловікова рідня буде завжди на його боці і, звичайно, всіляко його виправдовувати. Мене ж – у всьому звинувачувати. Очевидно ж, що його першу дружину і дочку родичі Остапа дуже образили.

А ще мої подружки питають: звідки у мене думки про те, що чоловік дітей не хоче саме від мене? Мовляв, що у мене з самооцінкою?

Якщо я вірю Остапу і довіряю, так і треба довіряти до кінця. Якщо він одного разу вирішив, що шлюб його буде без дітей, значить він справді їх не хоче. І не потрібно кидатися в різні боки, раз вже вийшла заміж, погодилася з життєвою установкою, позицією чоловіка, люблю його, значить, повинна викинути все зайве з голови. І не переживати, не накручувати себе.

А якщо у Остапа таки з’явиться дитя на стороні, і він піде в іншу сім’ю, значить, людина була не моя спочатку. І моєї провини в тому не буде. Я маю просто любити його, жити далі і все буде чудово.

Все ж іноді я мимоволі замислююся: «А раптом рідня Остапа все ж таки права? І дітей він не бажає мати виключно від мене? Адже погодився він з колишньою дружиною народити дочку? Раптом з часом, ставши старше, передумає? Але тоді я вже не народжу, мій час піде, а він залишить мене заради тієї, яка молодша і народить?

Мене не лякає думка про перспективу проживати життя для себе. Боюся одного – зради людини, яку люблю. Що у якийсь момент, переставши відповідати бажанням Остапа, буду викреслена з його життя, мене поміняють на оновлену «версію»… Можливо, мої хвилювання все ж даремні і безпідставні?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page