Мене хтось запитував, чи готова я бути бабусею?
Дорогі мами, хочу поділитися з вами своєю історією. Я також була колись у тому ж колі, що й ви зараз. Четверо дітей за шість років, перші двоє були через рік, потім народилися двійнята.
Жінки віддавали дітей у ясла після року. Словом, таке тоді було життя, я йшла проти течії, коли залишався з ними вдома. Сьогодні все навпаки, більшість з вас вдома, той, хто віддає дитину в заклад, “дивний”.
Можливо, ви б вийшли на роботу раніше, але скаржитесь, що немає кому бути з дітьми, бо бабусі все одно ходять на роботу, а після роботи своє життя.
Мені не було кому скаржитися, у чоловіка батьки пішли з життя ще до весілля, а мої жили за 500 кілометрів від нас, бачилися раз на рік. Потім їх також не стало.
Я була зовсім одна але я сказала собі, що тепер це завдання мого життя, моїх дітей, моєї родини.
Я не люблю вживати слово жеpтва, але коротко кажучи, я була поруч із ними і сказала собі, що в мене буде час для своїх мрій і планів пізніше. Ну а “потім” у мене поки що відкладається, відсувається аж до пенсійного віку.
Я маю семеро онуків. Перший народився, коли молодші близнюки ще навчалися в коледжі. Я була мамою “в одному колі”, а з дня на день ще й бабусею. Не було часу на синдром покинутого гнізда. Одні птахи ще не полетіли, а інші вже прилетіли.
Мене ніхто не питав, чи готова я до цього – бути бабусею.
Бабуся, яка тут, коли їм потрібні гроші.
Бабуся, яка поруч, коли їм це вигідно (вони теж хочуть мати час тільки для себе, не тільки бути з дітьми весь час, але іноді ніби забувають, що є семеро онуків, є ще сім днів у тиждень, а я не маю жодного для себе… )
Бабуся, яка поруч, коли їм потрібно забрати дітей або відвезти їх до лікаря, бо у них немає часу (ніби бабусі доступні більше 24 годин на добу).
Бабуся, яка поруч, коли вони не встигають приготувати обід чи вечерю (або зробити покупки, якщо на те пішло).
Бабуся, яка поруч, коли потрібно вигуляти собаку чи зробити йому “готель”, бо вони їдуть у відпустку.
Коли я їду у відпустку, вони очікують, що я візьму з собою дітей.
Коли я не виконую їх волі, вони ображаються.
Очікування, все ще тільки очікування. Вони звикли до цього, я була для них відданою мамою 24 години на добу. Але я дуже втомилася. У мене теж є своє життя (хіба ні?) і, можливо, також мої мрії.
Чи можуть бабусі собі це дозволити?
PS: А чого ви очікуєте від своїх (бабусь) батьків?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
