Ми з Оксаною одружилися, коли на було всього по 22 роки, ми однолітки. Через рік народилися двійнята, нам було дуже не легко, якби не допомога батьків. Потихеньку ставали на ноги, але бажаного достатку і власного житла не було.
Але в місті нашому не дуже з гарно оплачуваною роботою, Оксана вчителька молодших класів, я водієм на хлібозаводі був. На все необхідне по мінімуму вистачало, але не більше.
А ми ж молоді! І з друзями зустрітися-посидіти хочеться, і вдягти щось путнє, і техніку побутову для полегшення життя в квартирі мати. А ще оренда щомісяця, їжа, дітей вдягти, садочок, потім школа, мрії про своє житло.
Так і опинився я на закордонних заробітках далекобійником. працюю вже 10 років. народилася у нас за це й час ще донечка. Але фінансово стало легше. Переїхали у власний будиночок, правда, ще не всі гроші за нього виплатили. Є машина, все в домі, відпочивати літали кілька разів до вторгнення в Єгипет.
Весь цей час я працював по три місяці, потім два тижні дома. Ми звикли і нам підходило. Коли сталося повномасштабне вторгнення, якраз на роботі був. У нас на Вінничині відносно спокійно було, тому разом з дружиною вирішили, що повертатися я поки що не буду, а буду працювати й заробляти далі.
Все це затяглося більше ніж на рік. Я розумів, що дружині важко, та й вона багато разів про це говорила. А допомагати Оксані стало нікому. Батьки мої полинули на небо, тесть з тещею розлучилися і живуть в інших містах кожен своїм життям.
Теща дочку й онуків іноді провідує на свята, але не більше. І весь цей час допомагав моїй дружині наш кум, у якого я хрестив сина. Денис якраз перед вторгненням розлучився і його колишня дружина й син виїхали в Німеччину й повертатися не збираються.
Я йому, треба сказати, у весь цей час був за це вдячний, адже жінці з трьома дітьми дійсно дуже важко самій, особливо коли хтось з дітей прихворіє, та й роботи чоловічої по господарству вистачає, як не крути.
Звичайно, я переживав, ви розумієте про що я. Але що я міг вдіяти, якщо я далеко, а в мене молода гарна дружина сама дає раду нашим трьом дітям. І я навіть подумки можна сказати змирився, але знати нічого не хотів.
Та не вийшло не знати, бо правда виявилася дуже вже непередбачувана й приголомшлива.
Мене рік не було вдома, був на заробітках, як я вже сказав. Тиждень тому повернувся, а вчора у дружини Оксанки було день народження, 34 роки. Ну й посадили вони мене з кумом на серйозну розмову, все чесно мені сказали.
Були вони майже рік разом, не втрималися. І тепер чесно мені про це вважають за потрібне зізнатися. Але тепер між ними все, бо обоє люблять і поважають мене. І клянуться, що дійсно все припинили і між ними більше нічого не буде. Але Оксана при надії.
Тепер він служити піде за кілька тижнів, захищати Україну. Дитя вони вирішило залишити, вже 4 місяці. Денис Каже, свою дитину утримуватиме у будь-якому варіанті, як б я рішення не прийняв – залишитися в сім’ї чи залишити родину, жінку і вже чотирьох дітей.
А мені що лишається? Я не знаю. Я люблю дружину. Але це для мене дуже велике потрясіння. Поки поселився у вільній кімнаті, благо будинок великий. Не знаю, що робити. Обожнюю своїх дітей, як їх залишити? Як піти і лишитися самотнім, або зустріти іншу людину, але душа буде тут, з ними?
Дружину люблю, але як їх з кумом простити? Дитинка майбутня ні в чому не винна, її я точно ніколи не ображу і любитиму, бо це сестричка чи братик моїх дітей, яке ж воно, те оптимальне рішення для всіх нас?
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.