Мене трохи дивувала поведінка свекрухи, але я не хотіла нав’язуватися. – А покажи мені мого онука. Я так за ним сумую, – говорила по скайпу Оксана Василівна, при тому себе вона не показувала. Через декілька місяців вона повідомила, що в лікарні, бо погано себе почуває, але провідувати її вона заборонила. – Коли випишуть, прийдете, тоді про все й дізнаєтесь. – Ми і прийшли. Двері нам відкрив Андрій Петрович.
***
Як свекруха потрапила в лікарню “з серцем”, а повернулася з новонародженою Марічкою. Чи можна стати мамою в 47 років?
Ми з моїм Сергієм одружені вже майже сім років. Познайомилися в університеті, вчилися на інженерів-будівельників, жили в одному гуртожитку на сусідніх поверхах.
У Сергія завжди було повно пакетиків і лоточків з їжею, які він тоннами привозив з дому по понеділках. Його мама дуже смачно готувала і дбала, щоб її син завжди був ситий.
І ось, коли Сергій задумав зі мною одружитися, повіз він мене знайомитися з тієї самою мамою – Оксаною Василівною. Ми відразу з нею порозумілися. Це була красива, розумна і доброзичлива жінка.
Вона привела на світ Сергія в 18 років, а коли дитині було пів року, її чоловік пішов з життя. Але Оксана Василівна знайшла в собі сили виростити Сергія справжнім чоловіком.
Їй доводилося багато працювати, щоб прогодувати себе і сина, тому на зустрічі з чоловіками часу не залишалося. На момент нашої першої зустрічі їй було 41, але виглядала вона навіть молодше за свої роки.
– Ось, передаю тобі в руки Сергійка мого, – посміхнулася мені Оксана Василівна, коли дізналася, що ми зібралися одружитися.
І ось, ми з Сергієм, нарешті, отримали дипломи та зіграли весілля. Жити вирішили в його рідному місті – Сергія взяли там на хорошу роботу.
Оксана Василівна відразу сказала, що до неї переїжджати не потрібно – вона жінка дуже зайнята, та й звикла жити одна. Ми були згодні з нею в цьому питанні і зняли житло в парі автобусних зупинок від неї.
Іноді Оксана Василівна заходила до нас в гості. Завжди доглянута, в брючному костюмi, з сумочкою через плече. Ніколи ніяких зауважень мені не робила, борщі мої хвалила, та ще й допомогти могла по дому – золото, а не свекруха.
Нас з Сергієм теж частенько кликала на вареники, ми з радістю пригощалися. У Оксани Василівни було багато подруг і друзів – то в театр з кимось йде, то в філармонію, то на День народження її запросили. Загалом, бурхливе життя.
Коли народився наш Назарчик, Оксана Василівна допомагала нам більше всіх: і купати навчила, і кормити показала, як правильно, і на візку з ним гуляла, щоб я могла вдень поспати. Назарко наш часто бував у бабусі, вона могла забрати його з садка, якщо була потреба.
А потім свекруха стала нас уникати. Ні сама не приходить, ні до себе не кличе. Питаю у чоловіка – може, образилася на що? Ні, каже, сьогодні подзвонила і повідомила, що на три місяці їде до подруги в сусіднє місто.
Ми знизили плечима, подумавши, що це дуже схоже на Оксану Василівну – зірватися і поїхати відпочивати. Тільки ось, чому так надовго?
Дзвонила вона нам кілька разів по скайпу. Відео просить включити – на Назарка подивитися, а сама себе не показує. Я нічого не розуміла.
І ось, одного разу дзвоню я Оксані Василівні, а вона каже, що в лікарню нашу місцеву потрапила, “з серцем”. Я сказала, що ми приїдемо її провідати, але свекруха категорично відмовилася. “Я подзвоню вам, коли випишусь, тоді вже вдома і побачимося”. – вирішила вона.
І дійсно, через пару днів вона запросила нас до себе, попередивши, що хоче нам щось розповісти. Двері відчинив незнайомий чоловік, а за його спиною стояла сяюча Оксана Василівна і… тримала на руках немовля!
– Ми ось з Андрієм Петровичем розписалися. І Марічку на світ привели. Я вам не говорила, щоб не бентежити вас, та й боялася, раптом ви засуджувати будете, все-таки 47 років мені.
А я… а я так рада за свою другу матусю! Я вважаю, що вона як і всі заслуговує щастя абсолютно в будь-якому віці! Я тепер їй допомагаю з Марічкою, як вона мені колись. Живуть вони з Андрієм Петровичем душа в душу. Ось така золота у мене свекруха!
А що думаєте ви? Зважилися б народити в такому віці дитину?
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
