Я, звичайно, знала, що у нас зараз все монетизуються і гроші кругом головні, але такого фокусу, який викинула моя мама, я не очікувала. Монетизувати турботу про онука, а потім дивуватися, що її не кличуть в гості, це якось нелогічно, мені здається.
Сина Макарчика я народила три роки тому. Відсиділа вдома весь декрет, оскільки в ясла було не пробитися. А на роботу я рвалася не тому що сильно за неюскучила, а тому що грошей не вистачало. Ми з чоловіком виплачуємо іпотеку за двокімнатну квартиру.
Коли влазили в кредит, навіть з урахуванням мого декрету, все складалося добре. Але ось це все у світі почалося, зарплата у Діми істотно зменшилася. Добре хоч взагалі без роботи не залишився. Довелося затягнути паски, розпотрошити всі заначки і молитися, щоб все скоріше нормалізувалося
Вийти на роботу достроково я не могла. Моя мама допрацьовувала до пенсії, а свекри живуть в іншій області. До речі, якби не їхня фінансова підтримка, ми би зовсім не виплили.
А тут все, Макарчика в садок, сама на роботу, фінансова прірва почала зменшуватися. Але не все так солодко. Дитсадкові хвороби ніхто не відміняв. Мені, звичайно, пощастило, що син хворів не часто, для вихованців дитсадка це досягнення, але все одно, лікарняні доводилося брати набагато частіше, ніж хотілося б.
У якийсь момент я згадала, що мама вже вийшла на пенсію і її можна попросити сидіти з сином на лікарняних. Мені здавалося, що це шикарний вихід із ситуації. Але мене тут чекала рожева птиця обломінго.
Кілька разів мама насправді посиділа з Макарчиком. Дмитро вранці привозив її до нас, я ввечері відвозила додому, щоб вона не човчалася по громадському транспорту.
Але потім мама або сама додумалася, або хто напоумив чи прочитала де, але заявила вона мені наступне.
– Дочко, ти ж знаєш, що пенсія у мене не дуже велика, а сидіти з дитиною – це праця. Я вважаю, що ти повинна мені платити, як няні. Я тут середні розцінки подивилася, приблизну вартість уявляю.
Як вам такий хід? Я була в “захваті”, звичайно. Маму відвезла додому, по дорозі вона розписувала, що краще вже платити їй, ніж якійсь незнайомій сумнівній жінці. Я мовчала. Для мене така пропозиція просто дикість, чесно. Не пам’ятаю щось, щоб моя бабуся брала з матері гроші за догляд за мною.
Потім я розповіла чоловіку це все, він теж прийшов в “захоплення”. Ясно-зрозуміло, що якщо платити мамі, то простіше вже самій на лікарняний йти. По грошах те на те і виходить, так я хоч буду поруч зі своїм дитям. До того ж, мене образило таке мамине ставлення. Знає ж, що з грошима складно, і все одно такі умови виставляє.
Рішення прийнятне ми знайшли. Чоловік домовився, що на час лікарняних сина буде йти в режим хоум-офіс, його робота дозволяє працювати з дому.
Мама тут недавно вирішила зателефонувати і з сумом в голосі поцікавилася, чого це ні ми її в гості не кличемо, ні самі не приїжджаємо.
– Та й за Макарчиком я скучила, привозьте давайте.
– Ні, мамо, ми не можемо, у нас зараз немає грошей, щоб оплатити твої послуги, – відповіла я. Мама образилася.
А чого ображатися, якщо ти сама назвала суму, яку хочеш отримувати за те, що сидиш з онуком? Або як це виглядати має: “тут я в задоволення з онуком час провожу, а ось тут вже вимагатиму грошей”? Так виходить? Ну, так мені таке не потрібно. Не хоче бути безкоштовною звичайною бабусею, хай чекає, коли ми розбагатіємо і зможемо собі дозволити її послуги. Жорстко? Можливо, але як інакше?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
