Збоку здається, що ми щаслива родина. Побралися ми з атериною рано, у шлюбі вже 30 років. Багато чого разом пройшли пляч-о-пліч. Діти дорослі, вже онуки.
У всіх окреме житло, фінансово ми з дружиною забезпечені і ще відносно молоді – нам під 50. У нас багато друзів, з якими зустрічаємося, часто подорожуємо або подорожували разом.
Основні гроші заробляю я. Дружина – берегиня домашнього затишку в прямому сенсі і трохи працює дизайнером інтер’єру для себе.
Але останнім часом я втомився від постійних проблем, які ніколи не закінчуються.
То проблеми тещі, то моїх батьків, то дітей, то онуків, то батьків другої половини дітей, то сестри дружини, то мого брата – і скрізь ми повинні брати участь, слава богу, якщо тільки фінансово.
Низка нескінченних сімейних свят вже дратує. Приїжджаєш додому – вічно спотикаєшся об онуків або тещу, або сестру дружини чи ще когось. Хай би на вихідні, а то й серед тижня всі товчуться у нас.
То обов’язково на вихідні треба їхати смажити м’ясо до моїх батьків. То Катерина на вихідні допомагає молодшій донці з новонародженим. Коли кажеш, що у нас свої плани, то в дітей щось екстрене, і нам незручно відмовити.
Цього літа винайняв будинок на Прикарпатті і всіх відправив позмінно на 2 місяці. І зрозумів, наскільки комфортно. І згодом стався конфлікт з дружиною з дружиною, бо я сказав, що більше так жити не хочу.
Мені байдуже, що там у дітей, якщо це не входить до моїх планів і якщо це не проблеми зі здоров’ям. Мені все одно, що тещі самотньо, що у мого брата проблеми з грошима.
Чому я свої питання вирішую завжди сам і не прошу у цьому нічиєї участі та й ніколи не просив?
А Катерину якось це все влаштовує, вона не розуміє, що треба жити вже своїм життям, а не життям дітей, онуків, батьків та родичів.
Може, звісно, я втомився. Але точно мене таке життя, як зараз у нас – не влаштовує. Не знаю, як правильно. Вже про розлучення думаю, якщо Катя мене не почує.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, авторське