Мене вистачило в Лондоні на місяць. Зараз я знову у рідних Чернівцях.
Поїхала за проханням батьків подалі від небезпеки – в Лондон. Найперше, аби англійську підтягнути.
Планувала виїхати на 3 тижні, але лишилася на 4.
Перші 2 тижні жила в сім’ї, що приймає, але потім переїхала в гуртожиток. Добиратися до міста із сім’ї було досить незручно. Особливо у вихідні, коли весь транспорт міста ніби переставав працювати. Доводилося чекати 20-25 хвилин свого поїзда.
З сім’єю, що приймає, мені не пощастило. Жила я у самотньої жінки, яка не надто хотіла зі мною спілкуватися. На контрасті з іншими переселенцями, які розповідали, як вони цікаво проводять час з людьми, що їх прийняли, як їм допомагають, мої історії були досить сумними.
Переїхала до 4-місної кімнати у наданий гуртожиток і не пошкодувала. До мовних курсів добиралася близько 30 хвилин, та й на дорогу менше грошей йшло.
Поруч із курсами – купа магазинів, кафе, де можна і недорого поїсти та англійську практикувати. Місцеві мешканці завжди раді поговорити.
Транспорт у Лондоні дуже дорогий. Моя сім’я жила у 5 зоні, тому на тиждень могло йти до 60 фунтів. Навіть на їжу я витрачала менше. Витрати були однією з причин переїзду із сім’ї до гуртожитку.
У Лондоні страшно, коли ти не можеш нічого сказати і не розумієш, що кажуть інші. Були знайомі, які приїхали з нульовим рівнем і навіть алфавіту не знали. Мені було б дуже незатишно перебувати у мегаполісі без знання мови. Не знаю, як вони там виживали.
Але я досить швидко стала частиною всього, що відбувається. Якщо щось не зрозуміло, завжди можна поставити питання і співробітникам та іншим студентам, тому від самого початку почувалася комфортно.
Я хотіла навчитися спокійно говорити та позбутися мовного бар’єру. А заразом і подивитися на життя за кордоном. Це була моя перша така подорож за кордон.
Вимова, якій нас навчають у наших українських школах, виявляється неправильною, коли приїжджаєш до Англії.
Дуже цікаво слухати, як спілкуються англійською люди з інших країн. Це мені також допомогло швидше зрозуміти промову звичайних британців на вулицях.
10 людей навчалося разом зі мною у групі. Час для занять вибираєш самостійно, що дуже зручно. Я вчилася вранці, а в моєї сусідки, наприклад, пари починалися щодня о 14:00.
Навчалася з людьми з Китаю, Франції, Іспанії, Італії, Південної Кореї та інших країн. Взагалі курси виявилися дуже багатонаціональною. На щастя, з рф було мало.
Ми практично не займалися підручниками, постійно працювали в команді та спілкувалися на цікаві теми.
Вразила вільна форма навчання. Вчитель не “стояв над душею”, як це заведено у наших викладачів. Якщо мені не хотілося займатися сьогодні, він пропонував зайнятися чимось іншим. Звичайно, днів, коли мені нічого не хотілося, було дуже мало.
Та зараз я знову в рідних Чернівцях. До Лондона я не повернулася б. Україна набагато цікавіша і з погляду розваг, друзів, і з погляду краси архітектури та культури. У Лондоні ж мені стало нудно вже за 2 тижні, плюс тут дуже дорого. Дорожче, ніж у Москві.
3000 доларів брала із собою. Не розраховувала, звісно, витратити всю суму. 4 тижні мені в підсумку коштували 2500.
Якщо вже там опинитеся, обов’язково потрібно сходити в Гайд-парк – острівець спокою в Лондоні, на шопінг на Оксфорд-стріт та в музей Вікторії та Альберта.
За гарними видами Лондона раджу йти на оглядовий майданчик Sky Garden. Це безкоштовно, та й вид у кілька разів краще, ніж із London Eye.
А мені вдома добре, хоч батьки й кажуть що я не правильно зробила, що так швидко повернулася. Та мені моє місто й мій університет наймиліші.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.