Мене звуть Тетяна, і мені майже 40 років. Я встигла розчаруватися у чоловіках та у своєму житті. Тричі у мене були серйозні стосунки у вигляді громадянського шлюбу, але заміж офіційно я не виходила, не склалося з моїми чоловіками.
Просто кожен хотів, щоб я залишила роботу, займалася побутом і присвячувала себе йому, дорогому. Мене це категорично не влаштовує. Я хочу працювати, розвиватися, удосконалюватись. Тому й розлучалася з ними.
А тепер у моєму житті з’явився ідеальний чоловік. Тимур дещо старший за мене. Розумний, успішний, гідний, ввічливий, привабливий, багатий.
Ми познайомилися по роботі. Обидва ми зайняті у сфері комп’ютерних технологій і наші фірми доручили нам здійснювати спільний проект. Спочатку спілкування наше було лише діловим. Але неодноразово доводилося затримуватися, займаючись проектом.
Тоді то перекус, то кава-чай, та й розмови вже не тільки про роботу. Виявилося, що ми з ним захоплюємося верховою їздою та фотополюванням, нам подобається схожа музика і маємо ще багато спільного.
Ну, і те, що Тимур одружений, є двоє дітей, теж я дізналася. Зрозуміло, такий ідеал навряд чи міг бути вільним. Та й в думках не було у мене забирати його з сім’ї.
Але нас тягнуло один до одного, ми все частіше засиджувалися вечорами, нам дуже цікаво разом. Так і стали одне для одного більш ніж колегами й друзями. Спершу мене все влаштовувало. А потім я задумалася: хіба коханій дружині чоловік може зрадити?
А якщо у шлюбі немає кохання, то чи виправданий такий шлюб, у якому люди просто звикли і терплять одне одного через дітей. Хіба дітям краще, коли зі стосунків між батьком і матір’ю кохання випарувалося? Вони ж обов’язково помітять нещирість, фальшивість.
Справедливість у житті повинна бути для всіх однаковою, чи не так?
І ось днями коханий залишився у мене на всю ніч. Прокинувшись, я відчула, що хочу засинати і прокидатися в його обіймах завжди, навіть готова борщі йому варити. Зізналася в цьому.
А Тимур відповів, що я йому дуже дорога, що хоче бути зі мною, та й дітей не покине. Навіщо їх кидати? Діти завжди будуть його дітьми, а він – їхнім батьком.
Якщо він покохав мене, значить дружину не любить. Я ніколи не думала, що не встою перед почуттям до одруженого чоловіка. А не встояла. Відмовитися від нього я не можу, у мене теж життя одне і я хочу бути щасливою. Та й хіба наше щастя не найважливіше для нас?! Повинна ж існувати справедливість у житті.
Я навіть дитину Тимуру готова народити, якщо він прийме правильне рішення і ми до кінця життя будемо разом.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
