Мені 23 роки, є чоловік-ровесник і 8-місячна донечка. І я дуже ображена на свекруху, не хочу, щоб вона спілкувалася з малою. Справа ось у чому. Я не збиралася близько спілкуватися з нею від початку, бо в мене кілька знайомих подруг не спілкуються тісно зі свекрухами і їхнім родинам це тільки на краще. Ще перед весіллям, якого ми з коханим і не хотіли, свекруха вимагала, щоб я не народжувала дитину, але вимагала не в мене, а у моєї мами…
Ще коли ми зустрічалися з чоловіком, я зазначила, що зі свекрухою ми близько спілкуватися не будемо, я її не розуміла зовсім і взагалі думала, що мені це не потрібно, бо в мене кілька знайомих подруг не спілкуються тісно зі свекрухами і їхнім родинам це тільки на краще. Намагалася мислити адекватно, бути доброзичливою, але і сильно близько до себе її не підпускала в спілкуванні, тримала здорову дистанцію.
Ми з хлопцем з’їхалися жити разом і через 4 місяці дізналися, що чекаємо дитин. Родичам повідомили вже після того, як купили кільця і подали заяву на розпис. Вирішили ще й познайомити батьків, приблизно за два місяці до весілля. Скажу відразу, якесь супер-весілля ми не хотіли, ми були б раді просто розписатися і пофотографуватися в нарядах, без кафе, викупів і іншого.
Знайомство пройшло ну дуже не гладко, було дуже багато нападок на чоловіка з боку його батьків, мені було важко це слухати, але ніби як все заспокоїлося і всі розійшлися.
Наступного дня відбулася сімейна нарада у моїй родині. Моя сторона була здивована, бо, здавалося б, про все домовилися: весіллю, хоч і маленькому, – бути. Причиною наради були нічні дзвінки свекрухи. Вона вимагала, щоб я не народжувала дитину, але вимагала не в мене, а у моєї мами.
Дізналася я про це при всіх, свекруха не заперечувала що вимагала цього, почала виправдовуватися та інше, але я її вже не чула. Чому ми з тепер уже чоловіком хочемо дитину, а вона ні, і вважає, що може вирішувати це за нас і мало не за руку мене готова вести в лікарню? В менне аж запаморочилося від обурення й прикрості. В той день нападок на чоловіка було ще більше, а на мене, напевно з міркувань совісті, нападати не стали.
Два тижні вона налаштовувала чоловіка проти мене, виставляючи мене в невигідному світлі. Найсмішніше, що вони зовсім мене не знали, але їм це не вдалося. За три дні до весілля вони змирилися з вибором сина.
Свекруха тоді відвела мене в сторону і сказала: «Ну що, давай нормально будемо спілкуватися». Напевно, це було вибачення за ту пропозицію і тривалі істерики з приводу нашого весілля.
Ми одружилися. Весілля пройшло спокійно. Весь час, поки я чекала донечку, мене просто воротило від свекрухи. Я її бачити не могла, мене відразу починало трусити. Молодшого брата мого чоловіка теж бачити не могла, не знаю чому, він мене дуже дратував. Пояснити я свій стан не могла, просто уникала спілкування і зустрічей.
Дочка народилася, пішли перші місяці. Свекруха у нас буває рідко, але мені просто нестерпно, коли я бачу, що вона сюсюкається і грає з дочкою. Я стою, як шуліка і пропалюю її поглядом. Не хочу, щоб вона навіть дивилася на мою дочку, не те, що чіпала. Але терплю.
Дочка в 6,5 навчилася проситися йти на ручки. Але в останні дні у неї лізуть зуби, і вона зовсім ні до кого не хоче йти.
Батькам чоловіка показуємо нові вміння донечки, прийшли до них на кілька годин у гості. Свекруха просто відбирає у мене дитину і забирає зі словами «Так потрібна вона тобі була!»
Дочка до мене потягнулася, я взяла її на руки, пройшло пару хвилин і свекруха попросила дати дитину їй на руки, а я більше просто не могла терпіти і сказала: «Не дам» і безконтрольно скривила обличчя в усмішці. Намагаюся видати це за посмішку на адресу до молодшого брата чоловіка, який показує мені іграшки…
Вона розвертається і йде, не розмовляє. Укладаю дочку спати і чую через відкрите вікно, як вона на всю кричить про те, яка я не путня (знову нападки на чоловіка, безпосередньо зі мною звичайно не догадались поговорити), що я не поважаю їх, а вони все це ковтають і терплять. Чоловік кличе мене, я виходжу і хочу поговорити з нею відкрито, запрошую до розмови, на що мені у відповідь: «Я з тобою, Таня, розмовляти не буду, і в життя ваше я теж більше лізти не буду». Так ми і пішли.
Через півтора тижні, був День народження у молодшого брата, я зовсім не хотіла туди йти, бо годую, і не хотіла зайвий раз нервувати. Пішов чоловік сам, теж наслухався багато всього про мене. У нас відносини довірчі, і він прямо сказав, що вони тепер чекають розмови і так, щоб я з ними поговорила.
У мене просто немає слів. Я за те, щоб відразу розбиратися в ситуації, а не роздувати все настільки. І подумки я все ще не хочу, щоб вони спілкувалися з донькою.
Свекруха вважає, що цей конфлікт їй не перешкода і чоловік може взяти і привезти дитину, грудну, без мами на інший кінець міста – туди-назад вже 2 години. Зараз постійно цікавиться, годую я ще, чи ні. Думаю, не складно здогадатися, як мене це все злить.
Ось як мені бути? Мені прикро, що в центрі всього конфлікту – моя донечка, яка ну зовсім ні в чому не винна.
Я не хочу чинити егоїстично і зовсім обмежувати їх спілкування зі свекрухою, але й обманювати себе я теж не можу – мені вона як людина дуже не приємна, як бабусю своєї дитини я її взагалі не сприймаю.
Автор: Тетяна
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
