Ми з чоловіком дуже молоді, мені 24 роки, чоловіку 28 років. У шлюбі 4 роки. Недавно у нас народився син і довелося переїхати з Донеччини до батьків чоловіка на Полтавщину.
Через кілька місяців співжиття під одним дахом життя з батьками Тараса стало нестерпним. Свекруха постійно втручається зі своїми порадами, вчить мене догляду за дитиною. Постійно вихоплюють у мене дитину, займаються нею самі, мене ніби не існує зовсім.
Намагаюся всіма силами згладжувати конфлікти, але мені дуже важко всередині. У нас з батьками чоловіка різні погляди на все.
Мати чоловіка – владна жінка, людина-настрій. Вона зовсім мене не чує, робить так, як треба їй, ніколи не питає дозволу, не враховує мою думку.
Я постійно плачу, не можу нічого з собою вдіяти. Боюся нагрубити або образити її, тому що не хочу конфліктів, тому що потім ще жити доведеться в цій напрузі. Сил нема більше.
Чоловік багато разів намагався з мамою поговорити, але всі спроби марні, вона або наполягає на своєму або ображається, через це знову назріває конфлікт.
Переїхати кудись у нас немає фінансової спроможності. Як бути? Хочеться кинути все, зателефонувати до своєї сім’ї та сказати «Заберіть мене, я більше так не можу!». Але ж мої в окупації.
Зупиняє і любов до чоловіка, якщо я поїду, наші стосунки зіпсуються, а мені цього зовсім не хотілося б. Я не знаю, що мені робити. Терпіти, чекати або почати думати про себе? Кинути все і поїхати до своїх батьків в інше місто?
Сподіваюся на ваші щирі поради!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
