Мені 25 років, два роки тому закінчила університет. Працюю на себе, не за фахом. Є коханий чоловік, який за всі наші спільні роки став мені ріднішим за всіх і вся. Він мій оберіг і моя опіка – я за це дуже йому вдячна.
Я в свої 20 років переїхала жити до мами і її нового чоловіка. Намагалися дружити, знаходити щось спільне.
Все було марно. Марно настільки, що моє проживання з ними перетворилося на щось неприпустиме. На хвилиночку, в тій квартирі я маю власність – частку квартири, а саме половину.
Коли системн6і конфлікти стали нормою, я захотіла розміняти квартиру і жити своїм життям сама. Але мені, звичайно ж, відмовили з тієї причини, що мамі буде некомфортно з її чоловіком-бегемотом жити в однушці, адже місця мало. Краще дочко, йди куди хочеш і живи, де хочеш.
А кого хвилює, що їсть дитина і як живе, коли їй 20 років? У 20 років пора вже заробляти гроші і годувати власних батьків, а ще краще – вийти заміж швидше, щоб, не чіпаючи частку, з’їхати на якесь житло, що б ми вже з чоловіка дочки качали гроші для наших боргів. Мами, відгукніться! Ви теж так вважаєте, що це правильний підхід до дорослої дитини?
Моя мама і її чоловік були у величезних боргах, тому чекали вони від мене грошей хоча б на продукти для початку! Коли я отримувала стипендії моя мама її крала часом для своїх потреб у “біленькій”.
А коли я пішла на виробничу практику, вона просила грошей на їжу, на одяг або на кредит. Чоловік її свої гроші витрачав лише йому одному відомо, куди. Він не хотів наповнювати холодильник з тієї причини, що я не його дочка і не спілкувалася з ним.
Жила я так років зо два в цьому всьому. За два роки вони нічого не зрозуміли і у підсумку вирішили мене вигнати. А який з мене толк? Комуналку не плачу, на продукти не даю, кредити не оплачую. Бач, яка! Сукні та духи собі купує, а ми тут голодні сидимо! Безсовісна!
Мій чоловік подивився на це все… Здивувався споживацькому ставленню до мене, зробив пропозицію, щоб ми з’їхалися. Живемо 4 роки душа в душу, але мама і далі продовжує “гадити на голову”.
Доля моя там так і є у власності, за неї комунальні мама не платить. Її чоловік сказав так: а навіщо тобі платити? Це її обов’язок і власність, нехай платить. У підсумку: арешт моєї карти. У минулому році моїх грошей списали 10 тисяч, а в цьому році вже 12 тисяч грошей мого. Так, вони були на моїй карті, але вони зароблені не мною! Він просто слів не має з цієї ситуації.
А мама сказала:
– Я не стану повертати гроші, бо збираю на нотаріуса, щоб ти переписала на мене частку свою. Тільки в такому випадку я законно буду гасити борги. Батька твого рідного не стало, тобі його однушка лишилася. Тобі не занадто два майна зараз мати? Нам з чоловіком гостинка не потрібна. Інакше він від мене піде, і ти це знаєш. А раптом ти сама які кредити візьмеш і частку відберуть? Виплачуй з квартири батька свого, та і все.
Простими словами: донечко, іди ти зі своїми проблемами. Мені життя не ламай тільки, а решта мене не хвилює.
Так відбувається і на даний час. Питання, власне, правильно чи буде, якщо я продам свою частку в її квартирі, щоб закрити кредити батька? Батько просив мене його квартиру зберегти. Як мінімум, жити я в ній поки не буду, але для своїх дітей хоча б збережу. Мало, як в житті буває . Поки дітей немає, але хочу. Треба себе і їх хоч по мінімуму забезпечити…
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
