Мені 27 років, живу в Києві сама, родичі в іншому місті. Сама себе забезпечую вже років 5, почала працювати на останньому курсі університету. Працюю в хорошій компанії, зарплата не надто висока, але на спокійне самостійне життя цілком вистачає. Іноді позичаю друзям, якщо дійсно потрібно, але ніхто не нахабнів. До недавнього часу.
Мова піде про матерів-одиначок. Відразу обмовлюся: я розумію, що ситуацій, через які ви залишилися сама з дитиною чи кількома дітьми, може бути дуже багато, але ви хоч майте почуття власної гідності і совість!
Власне, історія: була у мене днями подруга в гостях, яку покинув чоловік, пішов і все, справжніх причин не знаю. Марина його поливала брудом, що він такий-сякий, кинув її і таке інше. Вона залишилася з двома дітьми, працює.
Прийшли вони кілька днів тому до мене в гості, домовилися з Мариною замовити 2 піци, посидіти, поговорити. Вона прийшла з дітьми. Діти, дочка п’яти років і син чотирьох, відразу ж почали громити мою квартиру, Марина на них шикнула.
Добре, посадили їх дивитися мультики, спілкуємося. Приїхав кур’єр з піцою і тут з’ясовується, що вона забула вдома гаманець. Продемонструвала мені 20 гривень з кишені, яких вистачить хіба що на зворотну маршрутку. Гаразд, з ким не буває, заплатила я майже 400 гривень за піци, покликали дітей, їмо.
Я з’їла 2 шматки від 2 великих піц, інше з’їла вона і понадкушували її діти. Ну, добре.
Іншим разом у неї не виявилося грошей, а банкомат біля будинку не працював – знову платила я.
Потім Маринка покликала в кафе.
Був вихідний, робити було нічого, я погодилася.
Прийшли в кафе, вона ні словом ні обмовилася, що ще повинна мені грошей, я вирішила не нагадувати, ставити людину в незручне становище не хотілося. З собою я взяла 500 гривень, замовила салат, каву і грінки, загальна сума – близько 300 гривень.
Подруга з дітьми набрали купу всього. Я відійшла в туалет і по дорозі вирішила попросити розділити рахунок. Офіціантка сказала, що без проблем розділить.
Сидимо, спілкуємося, їмо, все добре. Збираємося йти і тут починається драма. Рахунок на 1200 гривень! Я кладу в папочку свої 300, подруга теж віддає гроші, офіціантка йде. Подруга різко починає збирати дітей, явно поспішає. Повертається офіціантка зі словами, що не вистачає 700 гривень! Я сиджу спокійно, адже МІЙ рахунок оплачений. Подруга спочатку мнеться, потім просить мене доплатити. Але, по-перше, у мене немає більше з собою грошей, по-друге, ти мені і так повинна, а по-третє – якого біса ти тоді набрала на стільки, якщо знала, що тобі не вистачить?! Відповідь мене до стільця пригвоздила: я не могла відмовити дітям, я розраховувала, що ти мені допоможеш!
Я не жадібна людина, але ж! Ось тільки утриманки з двома дітьми на шиї мені не вистачало!
Я відповіла Марині, що грошей у мене з собою немає, на що отримала пропозицію сходити додому, взяти грошей і принести їх сюди: «Тобі що, шкода? Я віддам же! І взагалі ти сама, заробляєш пристойно, тобі що, дітям на нормальну їжу шкода? Ну ти й черства!».
Я відмовила їй і пішла. Не знаю, як вже вона там викрутилася, але відтоді вона поливає не тільки чоловіка, але і мене.
Мораль: шановні матері-одиначки! Перестаньте вважати, якщо ви так вважаєте, що вам всі чимось зобов’язані! Ніхто не зобов’язаний безкоштовно годувати / розважати / утримувати в цілому вас і ваших дітей! Народити – багато розуму не треба, а ось це ваше «бог дав зайчика, дасть і галявину» далеко не завжди працює, треба бути готовою до того, що твої діти і їхні потреби – це твоя проблема. Не чоловіка, який втік, не друзів, у яких своя життя, а твоя!
Вибачте за багато літер. Я сподіваюся, хоч хтось мене почує.
Чи ви вважаєте, що я не права? А у вас є такі знайомі, як ця моя Марина?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
