Мені 28 років. Зовсім недавно я вийшла заміж і чекаю дитинку, моєму чоловіку Стасу 32 роки. Живемо рік в однокімнатній квартирі його батька в одному місті зі свекрами.
Я бачу, що Стасу зручно зі мною, вдома завжди порядок, все випрано, поїсти наготовлено. Кілька місяців тому чоловік вирішив, що нам потрібна дитина. І у нас все вийшло! З першого разу. Цій новині він начебто був радий, але особливого рвення з його боку я не помітила.
Коли термін був 2 місяці і ми сказали про поповнення його батькам, радості на їхніх обличчях я теж не побачила.
Весілля у нас не було, просто пішли і росписалися. А потім Стас з’їздив до матері і тут все почалося. Свекруха подзвонила мені і насамперед запитала, а чи хочу я цю дитину? Потім почала мене вчити як мені поводитися з її сином.
Дзвонила мені мама чоловіка й потім мало не щодня, продовжувала свою пісню про синочка, що я не так поводжуся з ним, не так турбуюся й доглядаю. Зрештою я не витримала і сказала їй, щоб не втручалася у наші стосунки.
У результаті Стас поїхав того ж вечора поговорити з матір’ю і більше не повернувся і не дзвонив. Через три дні я зателефонувала сама, виявляється, мати його сльози ллє, він разом із нею сльози ллє. Ох, яка я така-сяка!
Через тиждень він прийшов на розмову, сказав, що помириться зі мною тільки якщо я подзвоню матері і проситиму у неї прощення. Гаразд, подзвонила. І тут ми знову посперечалися. Скільки недоброго в мій бік було озвучено! Свекор сказав, що я заберу у них все. Згадувати ту балаканину не хочеться.
Вони сказали, щоб він збирав залишки речей і уникав мене. І він пішов, але мене залишив у тій квартирі.
Пройшло з того часу 7 тижнів. Батьки його на дачі, він у тій квартирі, я в цій квартирі. Намагалися помиритися з ним, але знову, тому що я не мирюся з його батьками, Стас не бачить нашого майбутнього життя. Він не цікавиться моїм здоров’ям і здоров’ям нашого малюка, він байдужий, думає тільки про себе.
Про мене ніхто не думає і не переживає.
Стас запропонував вихід зі ситуації: він винаймає і оплачує мені квартиру, а у цій квартирі я не маю права жити. Я намагалася його переконати, помиритися, але нічого не вийшло.
Втім, я сама вже заплуталася. У мене не вистачить фінансів виховувати самій дитину. Але тільки через це миритися з його батьками і догоджати не хочу.
Хто був у подібній ситуації, підкажіть, як ви знайшли вихід? Дуже сподіваюся на ваші добрі поради.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
