Мені 29 років. Сама я з невеличкого містечка, але живу в столиці. Закінчила університет в Києві, вийшла заміж за киянина з квартирою. Ні, навмисне я такого нареченого я зовсім не шукала. Просто зустріла чудову людину і покохала. Ну а те, що мій обранець виявився забезпечений – так це просто пощастило.
І зі свекрухою мені теж пощастило. Вона прийняла мене дуже тепло. радо й душевно, незважаючи на те, що весілля було на п’ятому місяці очікування дитинки, яке протікало непросто. А ближче до кінця терміну я майже весь час була в лікарні.
Мама чоловіка поводилася прямо наче рідна матінка: возила, купувала все необхідне, приносила в відділення свіжу домашню їжу. І взагалі підтримувала словом і ділом.
Потім я не легко народила, і виписали нас з дитинкою лише через два місяці. Тільки тоді ми зайнялися оформленням документів, раніше було не до того.
Свідоцтво про народження отримали швидко і без проблем, а от з пропискою виникла проблема. Квартира, в якій ми з чоловіком живемо, належить свекрусі. Чоловік в ній тільки прописаний. Свекруха категорично проти того, щоб прописати внучку на свої дорогоційніквадратні метри, адже тоді я претендувати, але воно мені не треба!
Мова тут йде не про мене і навіть не про чоловіка. Йдеться саме про дитину, яку ледь виходили, з якою свекруха няньчиться і сюсюкає. Я бачу, що вона донечку справді дуже любить. Але мені потрібна прописка, щоб допомогу після народження отримати. Щоб встати на чергу в дитячий садочок. Ніяких прав на квартиру ми не матимемо, та й не потрібна вона нам! Ми свою заробимо, якщо на те пішло.
Свекруха на мої закиди відповіла:
«Ось коли свою заробите, тоді туди і пропишете, кого захочете. Зрозумій мене вірно. Шлюб у вас скороспішний, через дитину. Ще невідомо, будете жити чи ні. Може, розбіжитеся через два місяці. А мені потім по судах ходити, виписувати дитину! Квартира у нас одна, а таких невісток у сина може бути ще багато. Всім квартири дарувати не вийде. Ось проживете хоча б років п’ять, тоді подивимося».
Дитину, звичайно, можна прописати і без згоди свекрухи, просто до батька. Але так я тепер не хочу.
Образилася звичайно, та й псувати відносини зовсім не хочеться. Хоча б заради чоловіка і малої.
Прописувати свою дитину обхідними шляхами проти волі свекрухи – це принизливо. Свекруха ж поводиться, наче нічого й не сталося. Вона грається з дитиною, цікавиться її розвитком, приносить подарунки, допомагає мені з походами в поліклініку.
Але про прописку дитини і чути не хоче. Навіть знаючи, що ми не будемо отримувати досить відчутну допомогу по народженню дитини. Плюс, дочка невизначений час залишиться безхатченком.
Їхати і прописувати дитину до своїх батьків, у мене можливості немає. Дочка ще ослаблена. З одного боку, свекруха на своїй території – квартира її, кого хоче, того і пропише. Ми може жити тут, вона нас не жене, розумію, скільки б нам коштувала оренда житла.
Чоловік зайняв позицію невтручання, щоб не сваритися з матір’ю. Каже:
«Навіщо тобі здалася ця прописка? Що вона дає? Всі пересваримося, і що всі хорошого від цього отримаємо? Обійдемося ми без допомоги, грошей вистачає. І до садочка ще далеко, дожити ще до цього треба».
Але мене ображає таке лукавство з боку свекрухи. Онуку любить, але прописувати не хоче. Як так? Якщо щось трапиться між батьками, випише на вулицю без вагань? Боюся, що це квартирне питання зруйнує наш шлюб.
Зробити поки що вигляд, що нічого не відбувається? А там справді буде видно, що далі. Чи змусити чоловіка прописати дитину, піти на конфлікт? Зрештою, це ж в інтересах дочки, я думаю, що так правильніше.
Та й щось мені підказує, що заробляти на своє житло чоловік не буде найближчим часом. Навіщо? І так є де жити. він мріє про подорожі і відпочинки, коли донечка трішки підросте, питання житла для нього не першочергове.
Автор: Василина
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!
