Мені 31, і у мене дві дочки: 3,5 і 1,5 років. Я з ними 24 години на добу, і завжди прийду на допомогу. І я сам зробив цей вибір. І ось вранці я знову побачив те, що мене вже просто вразило наповал. І найприкріше, що це вже стало якоюсь закономірністю з боку людей старшого віку.
Давайте все по порядку.
Чомусь раніше я завжди думав, що людина розвивається з початку життя і до кінця. І також і емоції людини. Чим старше вона стає, тим легше їй з ними справлятися. І раніше, коли чув про бабусь чи бачив їх, одразу в голові виникала асоціація – це добра людина. Адже вона мама для молодих і бабуся для маляток, і це цілком природно.
А ось тепер все практично навпаки у моєму уявленні. Як це сталося? Як завжди, побачив на власному досвіді. Хоча не зовсім на своєму, скоріше, на дитячому. І навіть вже не раз я помічав негатив з боку пенсіонерів до зовсім маленьких дітей.
Ось кілька ситуацій:
Перша – все сталося, коли я зі своєю старшою дочкою пішов вигулювати собаку. Ми проходили поруч з великим люком, де самотні бабусі котолюби виносять їм воду і їжу, складаючи все це на заяложену газету. І звичайно, це стало цікаво і для моєї дочки, і для пса.
Пес, звичайно ж, дресирований. Він би не їв таке, а от понюхати не відмовився. А дівчинка в цей момент підійшла до лоточку з водою.
І ось, щойно вони підійшли, до них кулею і з криком летить бабця з паличкою. А з її рота в зморшках летять цікаві слова, які дитині в 3 роки зовсім не варто було б чути. І вона кричить, щоб вони скоріше прибиралися звідти, оскільки це місце не для них.
І все це відбувалося поруч з додом, де я теж живу, якщо що. Перше, що ця божа кульбабка збиралася зробити, так це палицею стукнути собаку, волаючи при цьому грубо і досить голосно: «щоб ти на той світ вирушив». А потім зібралася рукою схопити дитину, щоб теж стукнути. Але, я її випередив.
І звичайно, вона і мені побажала «всього найкращого», так само, як тільки що моїй собаці. І при всьому цьому інші сусіди мовчки, спостерігали за цією історією.
Друга: я пішов в магазин зі своїми двома дочками. І дівчатка у мене, звичайно, такі ж самісінькі, як і будь-яка дитина в цьому віці. Вони голосно розповідали про все, що вони бачили, і все хотіли купити. Словом, ми були досить шумними. І начебто все нічого, ніхто не скаржився.
Крім однієї жінки за 50. Вона була на відстані, напевно,метрів трьох від нас. І ми навіть поруч з нею не проходили. «Чого вони у вас такі крикливі? Це ж нестерпно». Прекрасний початок дружньої розмови, чи не так?
І на це я запитав у неї, який у неї цим чудовим ранком настрій? Потім ми пішли на касу, і вона як раз проходила повз мене, і відповіла: «Настрій у мене жахливий. А вам треба правильно виховувати своїх дітей».
У відповідь, щоб не грубіянити, я просто злегка посміхнувся. На що вона мені видала: «Сміється той, хто сміється останній».
…Я ось про що взагалі хотів сказати – у мене склалося таке враження, що людям у віці просто нікуди дівати свою негативну енергію. Ось вони і виливають її на дітей, і всіх, хто потрапить під руку.
Тільки ось питання, чому у них так виходить? Брак спілкування? Брак сил?
Або просто привертають увагу до себе у такий спосіб?
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
