Я Валентина. Мені 30 років, я живу в Німеччині, у мене стабільна робота і нормальний заробіток, німецький паспорт.
Два роки тому я почала жити зі своїм молодим чоловіком.
Спочатку спільне життя було просто раєм: разом вставати, разом лягати спати, разом сніданки і все таке. Але через півроку я зрозуміла, що чекаю обручку, адже ми були вже кілька років разом. А пропозицію він мені так і не робив, посилаючись на те, що я сильно тисну.
Я почала шукати в ньому недоліки, ми часто сварилися і наша історія зайшла практично в глухий кут.
Зараз ми з цим чоловіком мешкаємо просто як сусіди, і нас вже нічого не пов’язує. Шукаю собі квартиру, щоб купити і жити окремо, але на це потрібен час.
Цієї весни я познайомилася з українським німцем, який працює начальником відділу на тій же фірмі, що і я. У нас багато спільних інтересів – спорт, техніка, фільми, музика. Ми почали зустрічатися. Я вирішила намагатися вести себе відповідно до “правил”.
Результат не змусив чекати! Через місяць після знайомства хлопець зізнався в любові, обдаровує мене подарунками, познайомив мене зі своїми батьками. Він просить про наступне побачення вже в кінці попереднього. Щоб заздалегідь “застовпити” мій час.
Я себе поруч з ним дуже комфортно почуваю, мабуть, теж закохана в нього. Мурашки, коли він торкається мене. Але я тримаю оборону – ніяких частих зустрічей і довгих переписок про кохання.
І ось, як і слід було очікувати, вже кілька разів він в повідомленнях піднімав тему спільного проживання. Він дуже хоче, щоб я до нього переїхала, тому що “не може так довго чекати кожної нової зустрічі”.
Кілька разів я блокувала ці повідомлення. А ось вчора він в черговий написав, що хоче, аби я жила у нього.
На що я відповіла: “Вибач, я думаю, про це краще говорити особисто”.
І ось я ловлю себе на думці, що не хочу жити разом як його “подруга”. Так, можна жити разом, не розписавшись, але з уже призначеною датою весілля. Я більше не вірю в те, що потрібно “пробувати”, а одна думка про “тестування” таким спільним життям викликає огиду й неприйняття.
Я не вірю в те, що брудні шкарпетки або там невчасно помита тарілка загасять в мені бажання жити з ним. Я маю уявлення про те, який він у побуті, і досить охоче йду на компроміс, так само як і він. Ми ж дорослі люди. Я більше не хочу жити невідому кількість років разом і чути: “весілля нічого не змінює”. Ось така я людина. І ще я хочу дітей, а він якось дуже просторово про це говорив, а мені хочеться ясності, але знову ж таки без тиску.
Так от, я не знаю, як йому про це “м’яко” сказати, щоб він не подумав, що я хочу заміж аби за кого і аби від кого дітей. І потім, я ж уже жила разом з хлопцем, чому не хочу більше? Я не планую йому розпаковувати повну історію своїх колишніх відносин, що мене вже “не брали” і т.п.
Єдине, що мені спадає на думку – це приблизно таке:
“Я готова з тобою жити тоді, коли ти будеш готовий взяти на себе відповідальність за мене, не тільки на словах, але і юридично. Я відповідно теж візьму на себе обов’язок за тебе. Я розумію, що для тебе це дуже великий крок, тому абсолютно не тисну з цим рішенням. Мій минулий життєвий досвід показав, що коли люди не одружені і живуть один з одним, вони до цього легковажно ставляться і не приймають партнера всерйоз. Ми дорослі люди, і я впевнена, що зможемо знайти компроміси і без демо-версії, головне – ми любимо один одного.”
Але знову ж, він може відповісти:
“Ми любимо один одного, і тому повинні хотіти бути разом 24 години на добу, чому ти мене не розумієш?”
І тут у мене немає ніяких ідей, що сказати. Просто стояти на своїй позиції? І як натякнути про те, що “пора дітей “?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, tupa-germania
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
