fbpx

Мені 30 років, жили ми з мамою в Каневі, а рідний мій тато давно в США, вони з мамою розлучені. І от коли все це почалося, я поїхала до тата, батьки разом мене вмовили, хоч мені не дуже й хотілося. Окремо хочеться про російську діаспору і їхні медіа, від яких не сховатися. У будь-якому разі будеш українкою з усіма своїми вареничками й борщами. Відповіді на це питання у мене поки що нема

Мені 30 років, жили ми з мамою в Каневі, а рідний мій тато давно в США, вони з мамою розлучені. І от коли все це почалося, я поїхала до тата, батьки разом мене вмовили, хоч мені не дуже й хотілося.

Вісім місяців тому я переїхала до Тампи, штат Флорида. Ми зустрілися тут з кількома родинами з України, але їх дуже мало.

Жити і не працювати тут, звісно, ​​неможливо, тому я влаштувалася поки що офіціанткою. Англійську я трохи знаю, але вдома у тата спілкуємося російською і українською, я їх спонукаю все більше переходити на українську, щоб відрізнятися від росіян, яких тут вистачає.

 Я все ще контактую з місцевими щонайменше: сильний мовний бар’єр. Коли хтось з американців намагається завести розмову, я кажу: “Ой, sorry, I don’t understand”.

Займаюся з викладачем з України зі скайпу, намагаюся заговорити.

Мене засмучує, що на супутниковому ТБ тут показують всі російські канили, і їх дивляться навіть тато з дружиною… Я все це все не схвалюю, але я рідко буваю вдома, та й не забороню ж я їм. На щастя новини вони читають на «Медузі» – це опозиційний російський ресурс.

Сама я налаштована рішуче: дивлюся фільми та слухаю аудіокниги англійською. Мій рівень володіння мовою за цей час сильно виріс. По роботі мені доводиться постійно розмовляти з американцями, якось пояснюватися через «не можу».

Стати американкою я не хочу, та це й неможливо, скільки б тут не мешкав. У будь-якому разі будеш українкою з усіма своїми вареничками й борщами. Стіл у нас, до речі, приблизно український. На напівфабрикати у кошиках американців у супермаркеті я дивитися не можу.

Єдине, що не вистачає – грузинських страв. Я дуже люблю хачапурі, хінкалі. І сиру не вистачає. Але коли заходжу до російської крамниці, мені хочеться звідти швидше піти. По-перше, запах. А по-друге, там працюють такі люди, які тебе від голови до ніг оцінять. Українських магазинів немає.

Багато хто розповідає, що після повернення в Україну гостро помічають, які у нас люди — похмурі. сумні. Але яким їм зараз бути???

Тут же всі й справді посміхаються, питають, як у вас справи, роблять компліменти. Що на думці, звичайно, незрозуміло, але перше враження таке: всі задоволені життям.

Хоч мені тут багато не подобається, повернутися збираюся, якщо в Україні настане мир і наша країна почне розвиватися. Тільки ось у мене вдома багато родичів, літня мама, і якщо з ними щось станеться, що я робитиму? Відповіді на це питання у мене поки що нема.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.

You cannot copy content of this page