Мені 31 рік, я майже заміжня. Майже, бо не знаю, як бути. Розповім спочатку.
Я завжди мріяла саме про такого нареченого, як Андрій. Заможного, гарного, самодостатнього. І ось зустріла рік тому саме такого, познайомив наш з Андрієм мій шеф, вони дружать.
Андрій розлучений, йому 39 років. Живе у великому приватному будинку під Києвом, який побудували його батьки. Свекрів обох немає, так сталося десять років тому, а Андрій успадкував від батьків чималенький бізнес, яким і займається.
Я ж сама з маленького райцентру в Київській області. Навчалася в столиці спочатку у технікумі, потім в університеті. Знайшла роботу, залишилася в Києві.
Особистим життям мені ніколи було займатися, та й не зустрічалися достойні. Зате я у 27 років влаштувалася у хорошу фірму, де працюю зараз, у мене з’явилася можливість допомагати мамі і молодшій сестрі, адже мама ростила нас сама, з татом вони давно розлучилися і батько десь завіявся. Ні слуху, ні духу від нього вже багато років.
Я винаймаю квартиру, живу собі своїм незалежним ні від кого життям.
Звичайно, мені хотілося зустріти гідну людину, покохати і щоб полюбили мене. І ось звела мене доля з мрією – з Андрієм. Він відповідає всім моїм критеріям і навіть більше. Він не поспішав запрошувати мене додому. Зустрічалися в Києві, у готелях, ходили в ресторани, кіно, театри, їздили разом кудись у вихідні відпочивати.
Спочатку я познайомила Андрія з мамою і сестрою, він залюбки їздив зі мною до моїх рідних, хоч мій будинок у райцентрі дуже небагатий, але охайний і чистенький. Під час одного приїзду до мене додому Андрій попросив у моєї мами моєї руки і вона нас благословила.
І ось лиш тоді, було це два місяці тому, Андрій повіз мене нарешті до свого розкішного будинку. Я знала, що мій обранець був раніше одружений, що у нього є син Данилко, якому 5 років всього.
Та виявилося, я знала не все. А саме не знала того, що з ним у будинку, у другому крилі, наліво від спільного холу, живуть його колишня дружина з сином.
– Так буде, поки малому не виповниться 18 років, – почав пояснювати мені коханий. – Причин – кілька. По-перше, я не маю права її виписати силоміць і виставити за двері до повноліття сина. Та й не можу: Лідія з далекого західного села, якщо вона туди повернеться, я дуже рідко бачитиму Данилка, а я цього не хочу. Я хочу максимально брати участь у вихованні сина, спілкуватися з ним.
По-друге, винаймати їм окреме житло у столиці і водночас утримувати цей великий будинок дорого навіть для мене. У нас різні лічильники, і Лідія сама покриває зі своєї зарплати комуналку їхньої половини. До того ж, будинок цей оформлений як спадщина на мене у шлюбі з нею, і вона має право подати на розподіл майна. Та ми домовилися, що поки вона тут мешкає з Данилком, вона цього не зробить.
Аліментів офіційно я теж колишній дружині не плачу, ми просто домовилися на певну суму в місяць, яка всіх влаштовує, плюс іноді на мені окремі витрати на Данилка, на його розваги, лікування тощо. Ось такі справи.
Виїде Ліда з мого будинку тільки у тому випадку, якщо зустріне нове кохання. Але поки вона займається кар’єрою і дитиною, їй не до нових стосунків, як вона сама говорить.
Мені ж потрібна кохана жінка поруч, господиня на моїй половині, супутниця по життю. Ліда хороша людина, але нас нічого, крім сина, не пов’язує, можеш не хвилюватися. Вона дуже тактовна, ми з нею буває навіть по кілька днів не перетинаємося і не бачимося. Я думаю, тобі вона ніяких незручностей не завдасть, а, можливо, ви навіть потоваришуєте і сподобаєтеся одна одній. Але це згодом, я особисто цьому сприяти і навіть знайомити вас офіційно не збираюся. А ось з малим познайомлю дуже скоро.
І справді, під час мого другого візиту я познайомилася з Данилком, чарівним хлопчиком. З мамою його поки що не перетиналася.
Ми маємо розписатися у березні, зовсім скоро. Я кохаю Андрія, але все ж таки ця ситуація мене бентежить трохи, навіть не знаю, чому, адже все нормально наче.
Поділилася своїми переживаннями з рідними, але мама мені каже, що я себе накручую, і що треба бути мудрою і погодитися на це, адже я не молодію, де і коли ще зустріну такого гарного чоловіка.
«Адже по всьому видно, що він тебе любить!» – сказала мама.
Але слабо уявляю, хоч будинок і великий, як жити з його колишньою і сином під одним дахом до 18 років хлопця. Щось мені підказує, що мені не легко це буде даватися, що я не зможу цю ситуацію повністю прийняти. Щось у цьому всьому мені не до душі.
Автор – Олена М.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
