fbpx
життєві історії
Мені 31 рік. Я живу у російському селі, в “глубінкє”, як кажуть, з народження, але за походженням українка і пишаюся цим. Тому саме українським читачам хочу розповісти історію нашого села і запитати поради. Так ось. Жило-було село, глухе і покинуте. Ні дороги, ні води, місцеве населення користується дощовою, ні стабільної електрики

Мені 31 рік, заміжня, маю дитину. Я живу у російському селі, в “глубінкє”, як кажуть, з народження, але за походженням українка і пишаюся цим. Тому саме українським читачам хочу розповісти історію нашого села і запитати поради.

Так ось. Жило-було село, глухе і покинуте. Ні дороги, ні води, місцеве населення користується дощовою, ні стабільної електрики, ні каналізації. Усього кілька будинків, які звикли жити своїм укладом. І ось потихеньку в цьому селі почали купувати землю і будуватися люди з великих міст: хтось для життя на пенсії, хтось як дачі на літнє проживання, хтось для постійного життя.

І виник конфлікт між «корінним населенням» та тими, що «понаїхали». Причина – домашня худоба, яку люди звикли виганяти зі своїх ділянок на вільний випас. Корови, коні, воли ходять у нас по селу без нагляду, ламають паркани тим. що «понаїхали», псують майно та з’їдають урожай.

У відповідь на прохання слідкувати за своїми тваринами, їхні господарі відповіли новем мешканцям, що вони так жити звикли, міняти нічого не будуть, а якщо комусь щось не подобається, то нехай будують нормальні паркани. І що цінність цього місця полягає саме в його дикості, і вони ж не в квартирі заводять корів, а в селі.

При цьому люди, які «понаїхали», мабуть, активні, оскільки вже йдуть розмови про встановлення окремого генератора, щоб електрика була стабільною, і хоч і не супер, але дещо для покращення дороги зібралися робити. Принаймні, раніше цього не було.

Спочатку люди, які постраждали від тварин, просто нарікали і прсили місцевих, потім почали вимагати, і ось сьогодні розпал пристрастей досяг межі, коли в грубій формі чоловік назвав корів, що зіпсували його намет, і натякнув, що корови можуть і зникати, раз вони нічиї і враховуючи вартість яловичини в нашій країні.

Відразу скажу, що ми – особисто моя родина – нині не є представниками жодного з войовничих таборів, хоч і на боці тих, що «понаїхали». У нас паркан до кінця не збудований, і, відповідно, нарікати нам нема на кого.

Хоча й неприємно буває по 3 рази за ніч ганяти корів із ділянки, це правда. Справа в тому, що у нас є пес, досить великий, гірська собака. Поки він був маленьким, ночував удома, а вдень бовтався під ногами. Але він підріс, переселився на вулицю і почав ночами здійснювати набіги на чужі ділянки – розкрадати речі сусідів, одного разу налякав дітей. Сусіди зробили нам зауваження і нам довелося посадити його на ланцюг. І вночі, коли чужа худоба приходить на нашу ділянку, він рветься з ланцюга, кидається, коні підходять до нього близько, і було так кілька разів, що зачіпали його копитом: він на ланцюгу, і вони його не бояться. Ось тому ми їх виганяємо з ділянки. Нам не шкода, хай би їли траву, але вони навіщось йдуть до собаки, де трави майже немає, він її витоптав. Ну хто їх, тварин, розбере.

І ось ситуація сьогодення. Одні кричать: «Стежте за своїми тваринами, псувати чуже майно протизаконно».

Інші: «Ставте нормальні паркани і не робіть замах на наш уклад життя, який був до вас».

Я запропонувала сьогодні звернутись із проблемою до сільради. На що мені сказали: «Якщо вам пече сонце, ви ставите навіс, а не скаржитесь на гідрометцентр».

По суті, ті тут «понаїхали», а вони завжди так жили. Але ті люди, хто приїхав, вони садять виноград, огірки, молоді деревця, вони начебто намагаються стати частиною нашого села, а потім виставляють у групі фото, де все це поламано і з’їдено худобою і шкода на це дивитися.

Ми самі худоби не тримаємо. У нас стояв у дворі гарний дорогий намет, так сусідські коні зламали стійки, все повалилося і порвалося. Ми не обурювалися, адже самі не подбали про безпеку, тим паче, що ми ж корінні.

А ті люди, яким дісталося від тварин, мають паркани, але, як з’ясовується, недостатньо міцні. При цьому не кожен має фінансову можливість обгородити ділянку бетонним височенним парканом, а, наприклад, паркан із сітки-рабиці тварин не зупиняє.

Ми он самиі намагалися навіть колючим дротом огородитися, як швидке і тимчасове рішення. Тварини тільки посміялися, скажу вам.

Ось така у нас життєва історія. Ціково, чи є якийсь шлях вирішення? Корови, коні, село – мало кого це хвилює зараз, я розумію, але, по суті, ситуація «так було завжди» і проти «часу змінюються», може бути актуальною не лише для сільських розбірок і у будь якій державі, під час беремних часів і після них…

Всім щиро бажаю миру і щоб все (розумієте, про що я) скоріше закінчилося.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.