Мені 32 роки, з них я 14 у шлюбі і прислуговую рідні чоловіка. Заміж вийшла у 19 з великого кохання. У нас з Іваном двоє дітей, будинок.
Чоловік – чудовий батько, відповідальний, здебільшого лагідний. Я працюю у нашій районній мерії, далеко не остання людина в місті, багато хто мене знає.
Люблю сім’ю і чоловіка, намагаюся завжди посміхатися і бути у гарному настрої. Але на протязі всього спільного життя одна проблема – це його родичі.
Іван пнеться з усіх сил і старається бути для них хорошим і добрим у всьому, і змушує мене про них усіх піклуватися. Всі свята, відпустки – разом з його родичами, братами, їхніми дружинами, дітьми, батьки, дядьки та тітки. Я, як хороша дружина і господиня, на всіх готую.
Ніколи і ніхто мене не питав, а що хочу я, може я втомилася, може мені потрібна допомога. Може, я хочу в Карпати тільки своєю родиною, без усієї юрби. До мене – жодної поваги з їхнього боку. Свекор заходить до будинку, коли заманеться, ніколи не попереджає і не роззувається.
Дядько чоловіка – дуже конфліктна людина. Коли у мене в гостях була подруга, сказав їй якісь дуже неприємні слова, я захистила гостю, а дядько сказав, що і я така сама, як вона.
Брат Івана два роки жив із дівчиною, а обіди йому готувала я. Коли через тиждень після їхнього весілля я спитала вже у дружини брата, що може з понеділка може тепер вона почне готувати, то брат схопився і вони різко пішли. На прохання Івана я просила у них вибачення.
У всіх отаких ситуаціях з його родичами, чоловік підтримує завжди їх і трохи обіцяє розлучення. А потім відходить і каже, що любить, що не це мав на увазі, що ми така чудова родина. А у мене сил нема і руки опустилися.
Зараз тихо і спокійно, без конфліктів, а я відчуваю, що Іван мені став чужий. І що робити – не знаю. Я відчуваю і розумію, що усі роки жила домробітницею його родичам, а я сама – десь у тіні.
Порадьте будь-ласка, що б ви робили у такій ситуації, у якій оце опинилася і живу я?
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
