Мені 33 роки, я одружена, є син 10 років і дочка 2 роки. Минулого року через події у Запорізькій області, звідки мій чоловік, ми переїхали до моїх батьків до іншого регіону, попрацювати та допомогти їм у господарстві.
Відразу скажу, що непорозуміння з мамою виникали й раніше. Я щороку приїжджала додому гостювати та постійно були якісь суперечки. Нас у сім’ї троє сестер, я найстарша. І з усіма трьома мама конфліктує. Я думаю, що справа в ній, вона дуже владна на мій погляд, все має контролювати. З татом ніколи не було теплих стосунків, він більше відмовчувався.
Зараз я бачу більше теплоти у батькових очах у стосунках зі мною. А ось із мамою так і залишився якийсь острах, я завжди боюся, як вона відреагує, що скаже? Їхні стосунки з татом не дуже, вона виступала в ролі головного в сім’ї.
Я не пам’ятаю жодного разу, коли мені сказали б: «Люблю тебе». Може тому, як закінчила виш, одразу покинула рідну домівку та створила свою родину. Так і із середньою сестрою. Молодша нещодавно теж вийшла заміж. Усі роз’їхалися, хто куди.
А тепер я зі своєю сім’єю живу разом із моїми батьками. Конфлікти виникають на порожньому місці. Через ганчірочки, прибирання, пустощі дітей.
Я не можу захищатися, так як мій захист обертається проти мене, варто мені щось заперечити або посперечатися через дрібницю, у відповідь мені летить стільки неприємних слів. Я її не ображаю, я просто захищаю свої інтереси та свою сім’ю.
Ми з чоловіком не можемо нормально поговорити, вона сидить в іншій кімнаті і влазить у розмову зі своїми коментарями, ми посміємося, вона одразу починає обурюватися, що ми хихикаємо над нею. Про виховання дітей я взагалі мовчу, не так виховуємо, не так годуємо, не так спати кладемо.
Але варто мені попросити поради, що стосується дітей, мама каже: «Я вже не пам’ятаю! Ви батьки, вам видніше».
Нещодавно виник знову конфлікт, вона вигукувала: «Якщо вам не подобається, що я коментую, навіщо ви сюди приперлися? Купували б собі там житло та жили!»
Хоча вона сама нас сюди вмовляла приїхати, казала, що все буде гаразд. Вона чудово знає про наш стан, що ми не можемо дозволити собі житло під Києвом. Прикро все це було чути, ще й у присутності мого чоловіка. Знає, що подітися нам нікуди, але як на мене, краще зі свекрухою жити, ніж з рідною матір’ю ось такою, як у мене.
Я не знаю, що це, але закрадається думка, що ревнощі, а може навіть заздрість. Кілька разів казала, що заміж я вийшла за не зрозумій кого: “Я б на такого не подивилася”.
А з чоловіком ми живемо добре, він жодного разу мене не образив. Він для мене все, і батько, і друг, і чоловік. Йому можу розповісти про все. Звичайно, зараз ми в пошуку житла, хочемо купити в іпотеку. Тут ціни дозволяють його придбати. Але все одно конфлікт цим не вирішиться, а хотілося б мами з мамою гарні взаємини. Та, мабуть, не доля.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
