Починаючи з 23-х років я стала нещасна. До 19-ти у мене була звичайне життя, яке було розписане: закінчення школи, університет.
Чому з 23-х, а не раніше? Тому що в 19 я закохалася по вуха в чоловыка, який розлучається. Не в розлученого, в того, який ще тільки розлучається. Все було прекрасно, це було найчистіше, найсильніше і прекрасне почуття. Я була безмежно щаслива.
Кінець прийшов, коли я дізналася, що він не передумав розлучатися.
Я закінчила університет, але за фахом працювати не пішла, в свої 33 я знову пішла вчитися, кардинально змінивши сферу діяльності. Вчитися ще 5 років. Мій чоловік – прекрасна людина, я стала з ним жити, коли не знала, куди йти. Я його не любила коли переїжджала до нього, але його ніжне і трепетне ставлення, повага і чесність зробили свою справу, я його полюбила. Хоча ця любов не схожа на першу… Немає чуттєвості і мурашок по шкірі.
Я сиджу за обіднім столом, прибравши посуд після вечері, і розумію, що я нещасна.
Я нічого не досягла, замість того, щоб зараз вже напрацьовувати стаж і ім’я, я тільки вчуся. У мене немає бажання займатися з дитиною, у мене немає бажання готуватися до іспитів, мене дратує чоловік, який не приділяє мені уваги, мені набридло мити посуд і прибирати, мені набридло вигулювати собаку. Я відчуваю себе винуватою за свої думки перед сином, чоловіком, перед батьками, перед тими, кому гірше, ніж мені.
Відгукніться, ті, хто знає що з цим робити, як стати щасливою!
Передрук без гпосилання на Ibilingua.com. суворо заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
