Мені 33, у мене свій бізнес, гроші є, але я хотіла поруч кохану людину, чоловіка сильного і самостійного, на чиє плече можна спертися і відчути себе ніжною і тендітною. Кожній жінці це потрібно! І ось півтора роки тому я познайомилася з чоловіком з іншого міста.
Він мав хорошу роботу і машину, і перший час нічого не викликало підозр. Ми одружилися. Антон мало говорив, але я думала, що він просто небагатослівний. Він покликав мене жити з собою в своє місто, і я зірвалася, все покинула і поїхала, бо були почуття, а до цього мені траплялися мамині синочки і балаболи.
Чоловік дарував дорогі подарунки, возив мене всюди, і весь час розповідав, як дітей, міцну родину.
Довго розповідати, але коли я пожила якийсь час з його родичами в квартирі (я продала свою частку в бізнесі і зірвалася до нього, а в нього нібито з квартирою вийшов облом), я почала розуміти, що все, сказане Антоном – брехня.
Подарунки він мені робив на кредитні карти, у нього виявилася купа боргів, машина – в кредиті і квартира належить його батькові, який два роки годує його обіцянками, що перепише її на нього.
Я все це дізнавалася поступово, і кожен раз він благав пробачити його і знаходив якісь виправдання. Я любила і прощала.
Якраз в цей момент мені дзвонить мій компаньйон, якому я продала частку бізнесу, і каже, що не справляється з роботою. Я переїжджаю назад з умовою, що викуплю бізнес повністю, і чоловік вирішує переїхати зі мною. Хотілося вірити, що ми разом впораємося з роботою.
Але через якийсь час я дізнаюся, що йому потрібні щомісяця круглі суми, і він їх бере з бізнесу, адже працюємо ми тепер разом! Ускладнилося все тим, що я чекала дитину.
Одного разу я взяла телефон чоловіка і побачила величезний кредитний борг, який довелося б виплачувати, хто знає скільки часу!
Я поставила ультиматум: я у положенні, квартира наймана, а у тебе нічого крім боргів немає, грошей більше не отримаєш, або продавай машину і покривай борги, або зникни з мого життя!
Думала, зникне, але ні, продав машину, розрахувався з боргами і повернувся до мене.
Ось тепер я на дев’ятому місяці майже, все що у нас є – це мій бізнес, але я ж думала, що чоловік ним зможе керувати, і я спокійно відходжу, а за фактом виявилося, що Антон нічого не може і не вміє.
У нього нічого немає, батько так і годує обіцянками щодо квартири, живемо зараз в орендованій квартирі.
Якщо я починаю питати, то він каже, що нічого не може зробити, тому що не може мене залишити, я ж чекаю дитину, доводиться мені допомагати тут, а так би давно поїхав до себе і вирішив би там свої проблеми.
З плюсів і мінусів: Антон для мого бізнесу хороший, як помічник, не більше: скажеш сто раз – зробить, не скажеш – не зробить. Ласкавим, руки є, але всі меблі збирав зі скандалами, матюкається постійно і дратується зовсім на порожньому місці. Багато курить і їсть всяку нісенітницю, потім скаржиться на здоров’я, погано спить ночами.
У пориві сварки може мене обізвати, сказати, що відмовляється від дитини, наговорити такого, що вуха згортаються. Потім вибачається, на коліна падає.
Ми ровесники, я завжди була на правильному харчуванні, ходила в зал, у мене вища освіта і величезне бажання розвиватися далі. А мій чоловік виявився людиною дуже обмеженою, все у нього чорне або біле, на роботі потрібно красти і працювати без кваліфікації, і всякі такі інші дурні поняття, лихослів’я та інше.
На початку наших відносин він, мабуть, був у масці… А я, засліплена почуттями, цього не помітила.
Я мирюся з усім, намагаюся підлаштуватися, вмовляю себе, що дитині потрібен батько… Але іноді просто накриває хвиля відчаю, особливо коли чую його агресивну маячню, і думаю, що ж мене чекає далі? А я ж відповідаю тепер і за малюка! Іноді він дуже люб’язний і турботливий, допомагає і просить вибачення, і від цього тільки ще неприємніше, юо я вже давно розумію, що гріш ціна усім його словам.
Що мені робити далі? Антон говорить, що батько відпише квартиру, і ми переїдемо в його місто, а іпотеку будемо платити грошима з бізнесу, каже, що йому потрібна дитина і він дбатиме про нас усіх.
Але я йому не вірю взагалі і вже давно не впевнена, що хочу з ним бути. До зустрічі з ним я розраховувала лише на себе і хотіла накопичити на квартиру, а ось тепер я думаю, навіщо мені все це? Плачу іноді, шкодую, що не розійшлася з ним до того, як розписалися, а тепер буде скоро дитинка, і бізнес я не можу вести як раніше. Як далі жити, не знаю… Я можу забезпечити себе і дитину й сама, а бізнес лишити на компаньона. То рішення очевидне?.. Чому ж тоді так сумно?..
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!
