fbpx

Мені 35 років, 15 років заміжня, у нас з Олегом росте син, Назарчику 11 років. Живемо втрьох. Моє життя – “казка”. Я приповзаю додому годині о 19 щодня. Чоловік може повечеряти насінням соняшниковим, а син тріскати булку після занять увечері. Вчора взагалі повернулася о 21:30. По триста разів одне і теж – не влучати на скло зубною пастою, не кидати фантики, шкірку від банана не кидати, речі в шафу, якщо щось упало – підняти

Мені 35 років, 15 років заміжня, у нас з Олегом росте син, Назарчику 11 років. Живемо втрьох, близько бабусь-дідусів немає. Моє життя – “казка”.

Розповім трішки детальніше, сподіваюся на поради і якусь жіночу підтримку. Можливо, в когось ще так?

Працюємо ми з чоловіком обидва, отримуємо однаково, роботи рівнозначні, напружені, пов’язані зі спілкуванням з людьми, постійною їздою протягом дня, пробками, тіл дзвінками.

Олег зазвичай чоловік закінчує трохи раніше, я приповзаю додому годині о 19 щодня. І знову – до побуту, а чоловік робить з дитиною уроки, якщо треба, і до компа і пінного. Чистота та постійна їжа чоловіку і сину в будинку, по суті не потрібна; чоловік може повечеряти насінням соняшниковим, а син тріскати булку після занять увечері, повертаючись додому із занять. При цьому в холодильнику все є – не хочуть! Вечеряю сама.

Бардак? Їм начхати. Якщо не скажу – будуть сидіти в бруді і добре почуватися. Виходить, прибираю я тільки для себе. Оскільки Олегу і так добре, живемо без ремонту, хоча якщо щось ламається – лагодить одразу, не тягне.

Взагалі у чоловіка золоті руки – сам почав робити ремонт у дитячій, але замість 2 місяців це вже тягнеться рік, з усіма відповідними незручностями та брудом.

Увесь побут на мені переважно, але й хатньою робітницею себе не відчуваю, бо виконую те, що їм не потрібно, по суті, їм байдуже. Пробувала розподілити обов’язки, які під силу кожному – вистачає на два три дні, потім відмовки і забули.

Дозвілля у нас з чоловіком абсолютно різне. Я люблю відпочивати активно – не спорт, але виставки, театр, поїхати в інше місто. Словом, міняти картинку, наповнювати себе емоціями.

У чоловіка найкращий відпочинок – це диван і телевізор. У відпустку чоловік катається тільки до мами в інше місто і там, якщо їдуть без мене, то тиждень з усіма насолоджується пінним і їсть – ось такий тип відпочинку його улюблений.

У мене взагалі таке відчуття, що їсти поза домом – це традиція якась. Їдуть кудись із сином, хоч вдома їсти не хочуть, а за годину заїжджають на заправку і купують хот-дог. А взагалі чоловік ніколи нічого з дозвілля не пропонує, для нього ідеальний день відпочинку – це гра на комп’ютері. Тому сімейним відпочинком займаюся також я, він приєднується іноді, іде хвостиком.

Взаємини між нами вже давно “сусіди-друзі”, під різними ковдрами. Ззникла душевність і спорідненість. Але мені не приємно, що Олег не стежить за своїми речами – купує дорогі речі і носить роками, до дірок, а куплю йому щось – може не носити. Іноді сама ініціюють похід у магазин, але він зазвичай каже, що йому нічого не треба.

На все на це розкрилися очі не так давно у мене, коли поміняла роботу і почала все бачити трохи з іншого ракурсу, але це бачення не допомагає мені.

Я дуже втомлююся на роботі, щовечора хочу швидше спати, емоційний стан розхитаний ще й через свою непотрібність тут. вдома – приходжу, навіть чаю ніхто не наллє і не спитає, як справи? Чи одягла я рукавиці?..

Обидва розповідають про свої дні, про політику, водіїв на дорозі, про те, як робити захоплення на Самбо. А далі я залишаюся на кухні сама вечеряти зі своєю втомою та думками.

Всі мої колишні хоббі й захоплення залишилися в минулому – хотіла подорожувати, перечитувала журнали, робила з них колажі і чекала, коли піду працювати і зароблю на першу подорож. А тут ось так вийшло з життям: одружилися та народився син на останньому курсі академії.

Раніше я чекала чогось, що ось ось, чоловіка підвищать, я перестану працювати заради грошей на не цікавій мені роботі. Все буде! А виходило навпаки.

Звичайно, ми вилізли зі злиднів, але на тямущий ремонт, як і раніше, ніяк не заробимо  -кредити вже є, більше не треба. І за кордоном не були.

Всю себе віддала сину, та вже бачу, що дарма і не варто було, що з мого боку, це були ті самі молоді рожеві окуляри. Росте мій хлопчик не чутливим, неохайним, на своїй хвилі. Цікавиться багатьом, але останнім часом більше став приділяти часу комп’ютерним іграм, як і батько.

Щопрада, Назар сам записався на купу гуртків і до вечора ним ходить. Від мене віддаляється потихеньку, та я й сама багато в чому винна. Я часто висловлюю претензії – просто після роботи немає сил дивиться на бруд, а з ранку на незібраність загальну – я повинна все контролювати, але в мене своїх справ дуже багато, я не можу відповідати за всіх, і, головне, я знаю, що він може, але лінується і відволікається.

Вчора взагалі повернулася о 21:30, дуже був важкий день, чоловік уже спав, а я прилягла прямо в одязі, як була, у вуличному, так і почала засинати, а він Назар сидить грає на компі, попросила завершити гру, бо заважає клацання, він сказав: “зараз-зараз” і півгодини ще сидів. Я просила знову і знову, а потім вже вибухнула і все висловила від втоми.

А зранку лежить. Виходити до школи через 10 хвилин, а він тільки з ліжка піднімається після моїх вимог. 100500 розмов, прикладів не допомагають – все одно: я бігаю бужу, годую, ще й довезти повинна! А як мені поспати – так “зараз-зараз”. Заспокоюю себе тим, що це підліток і воно пройде, але суперечки у нас зараз дуже часті.

Все це мене так вимотує – 70% робота звичайно, але і вдома хочеться чогось щирого і теплого, комфортного. А так емоційно відчуваю себе старим роботом і кудись поділися всі мрії, зникли у реальності Підтримую сили кавою та продовжую випромінювати життєрадісність на роботі.

Чоловік нічого не хоче міняти – його все влаштовує. Просто така людина. Від природи з дуже гнучким розумом, добротою і благородством, він з цим багатством так і не навчився поводитися, не знайшов де з толком застосувати.

Мотивацію з мого боку Олег приймає тільки тоді, коли йому треба. Дуже шкода, але я не знаю, що нас чекає в майбутньому, зараз я почуваюся дуже самотньою. Багато чого робила, щоб об’єднати нас, але потім він мені сказав, що це було йому не цікаво, що він, мовляв, робив так, як хочу я, щоб мене порадувати.

Поговорити мені ні з ким – подруги не сприймають всерйоз мої слова, оскільки наша пара спочатку здавалася всім ідеальною, в тому плані, що ми знайшли один одного в цьому світі. Та й подруг у мене дві – одна багатодітна домогосподарка, друга розлучена.

А тим часом немає більше сил тягнути на собі все, руки опустилися. Дні летять за днями, не запам’ятовую роки. А син теж бачить мою порожнечу. По-хорошому і побут,я заради нього підтримую, щоб залишилися хоча б паростки понять затишку і чистоти. Може в майбутньому і оцінить колись.

Але втомлююся, незадоволена ним при цьому, коли повторюю вже по триста разів одне і теж – не влучати на скло зубною пастою, не кидати фантики, шкірку від банана не кидати, речі в шафу, якщо щось упало – підняти. І ще стільки всього, це все по-дрібниці, але нічого не змінюється.

Так ось, почуваюся непотрібною у власній родині, приходжу з роботи – починаю зауваження робити, ну щоб хоч для мене щось зробили. Але ні. Коли починаєш їм щось вимовляти, у них відразу псується настрій, чоловік починає мені: “а ти, а ти”. На цьому все закінчується. Мені здається, я їм заважаю просто, навіщо нам разом, по суті, ось так проживати?

Чи можу я якось змінити своє життя? Чи це нормально – так жити, і таких, як  я, багато?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com

You cannot copy content of this page