Мені 35 років, мамі 60. Мама виховувала мене сама після розлучення і завжди докоряла мені, що, навіть не спілкуючись з батьком, я схожа на нього.
Не знаю, на нього я схожа або на сусіда, але моя апатичність на тлі заздалегідь відомого неуспіху в її очах програвала її бажанню бути завжди у всьму правою. Я йшла від конфліктів мовчанням, згодою.
Пригадую такий приклад.
Класі в 11-му писала я наукову роботу для шкільної конференції. У мене був свій науковий керівник, який мав регалії в своїй справі. Коли ми з ним визначилися з назвою роботи, мама рвала її, тому що вона краще, ніж цей нездара-керівник, знала, як потрібно назвати роботу, щоб вона привернула увагу і перемогла.
Коли у мене почалися побачення, коли я починала влаштовувати своє особисте життя, мама починала просто відлітати на той світ передчасно. Реально діло доходило до швидкої.
Заміж я вийшла також без її благословення. Вона виставила мені ультиматум – або він, або її квартири. Самі розумієте, від такого шантажу я пішла в нікуди. Свекри мовчали, але прийняли мене.
Ми з чоловіком вже в шлюбі купили квартиру, народили дитину. З мамою всі ці роки майже не спілкувалися.
Потім рідня нас ніби як примирила, знову почали спілкуватися, але тільки заради онуків. Коли мама бралася за своє, я вже вміла за себе постояти або йшла від спілкування.
І ось що, власне, найголовніше у цьому всьому.
У нас з чоловіком є квартира в іпотеці, ми її здаємо. З горем навпіл, платимо, ні до кого в кишеню не ліземо.
Спочатку мета покупки цієї квартири була в іншому, зараз потреба відпала. Вирішили з чоловіком її продати, закрити іпотеку і жити спокійно. Проблема тільки в тому, що іпотечні квартири майже не купують через юридичні складності. Розповіла просто для інформації про все це мамі. У відповідь вона запропонувала продати одну з її квартир і закрити нашу іпотеку, зберегти таки чином квартиру дітям. Ми погодилися.
Тепер, як ви здогадалися, я про це неабияк шкодую.
Часу займатися ремонтом цієї маминої квартири для продажу у нас з чоловіком немає, якщо вдається на півдня раз на місяць щось там поробити – то й добре. Мама хронічно втомлюється на роботі, сама там нічого не робить, тільки нас клює, щоб їздили туди і щось ремонтували, фарбували, мили. Правильно, їй квартиранти там вводили квартиру у нежилий стан, а наше завдання – зробити з неї цукерочку на наші обмежені ресурси і час.
Одним словом, виникла ситуація, коли ми ще нічого не отримали, але вигрібаю я по повній, все, що робимо в тій квартирі, їй все не так, висловлює тільки мені. А якщо до продажу дійде, то, побоююся, що станемо не з того боку від покупця, і знову отримаємо порцію зауважень.
Я запропонувала чоловікові, щоб повернутися до нашого початкового плану: виставити на продаж нашу квартиру, не претендуючи на мамине майно. А якщо все-таки продамо потім мамину і візьмемо у неї ці гроші, вона все одно з’їсть мене до кореня, нагадуючи про цю допомогу кожного разу, коли треба буде шпигнути мене. Не хочеться мені такого. ой не хочеться. Чи, може, плюнути і взяти таки квартиру як придане спізніле, а з нервами потім розбиратися?.. Чоловік радить саме так зробити, каже, мама має мені хоч якось компенсувати всі переживання, які заподіяла мені за все життя.
Автор: Ірина
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
