Мені 37 років. Чоловік, дитина. Щойно виплатили кредит за квартиру. Тепер, нехай і не нова, двокімнатна квартира майже в центрі міста офіційно наша власність. Кожен квадратний метр здобутий працею і хвилюваннями.
Тому я не з чуток знала ціну грошам. Моя сім’я ніколи не була багатою. Звичайна робота, будинок, сім’я. І після заміжжя та ще й з появою доньки зайвого часу на відпочинок не було зовсім. Чоловік працював в 2 зміни, та і я працювала, примудряючись ще й стежити за дитиною. Інших варіантів не було, але мріяли: власне житло.
Скільки сліз пролилося через це. Ми жертвували відпочинком, поїздками та покупкою якихось приємних речей. Іноді навіть економили на дитині: курточка не наймоднішої моделі, телефон без зайвих прибамбасів. Та вона й маленька, і навряд чи це їй все потрібно. Але чомусь у інших дітей все це було!
В цей час мій молодший брат почував себе дуже добре. Не те, щоб він проводив час у ресторанах або розкидався грошима. Ні, він винайняв собі невелику однокімнатну квартиру і жив закоренілим холостяком. Грошей з його роботи, а скоріше з підробітку йому вистачало. І насправді він не напружувався зовсім.
Іноді ми всією сім’єю зустрічаємо його посеред вулиці. Веселий, завжди задоволений. Нікуди не поспішає і ні від чого не залежить. А він тільки вітався і усміхався у відповідь. Хазяїн життя.
На те, щоб допомагати мамі зайвою копійкою, грошей він ніколи не мав. Зате він спокійно міг прийти до неї в гості посеред тижня і спустошити половину холодильника. Це для нього було легкою прогулянкою.
Але не це зараз мене найбільше хвилює. До такої поведінки братика я звикла. Збентежив мене випадок, про який я тільки-но дізналася. І від такого нахабства сльози самі наверталися на очі.
Виявилося, що брат Дмитро нещодавно купив машину. У друзів, і не найкращого стану. Коротше, дешево та за знайомством. Але ж на ходу, їздить! На таке, отже, гроші в нього знайшлися. А в нашому містечку без автомобіля обходилися, якщо не всі, то вже більшість точно. І то для справи: таксисти, дітей возити чи на дачу їздити. А у ледарів на зразок мого брата грошей на бензин не було. Мабуть, тому її і продали.
Але це ще не все, виявилося, що, щоб «синочок» міг собі заощадити на цю таратайку, мама постійно допомагала йому продуктами. А ці продукти тим часом були найчастіше куплені нами з чоловіком на допомогу літній мамі. А вийшло воно ось як.
Коли ж я прийшла до мами з’ясувати ці обставини, вона ледь не прогнала мене з квартири. Як це, мовляв, мені взагалі спало на думку – порушувати це питання і намовляти на рідного брата?! Невдячна сестра, а ще й старша! З чоловіком, у своїй квартирі, з хорошою роботою. Не те що синочок, бідолаха! Ага, а я ж собі «принца» знайшла, одразу з конем та палацом.
Ось чому так виходить: одним все, а іншим нічого? Я люблю маму і добре до неї ставлюся. А от брат не любить, мабуть, нікого. Дбає тільки про себе і проживає життя, точніше, його марно витрачає. А до нього ставлення чудове. Ще й у приклад його ставлять.
Чим я таке заслужила і як тепер поводитися? Ех, начебто б і створила свою сім’ю, а родинні питання так і не відпускають. Сумно. А як щось змінити – не знаю.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото – Ibilingua.com.