fbpx
життєві історії
Мені 37 років. Мій перший шлюб був недовгим і крихким, через 5 років розлучилися. Від цього заміжжя у мене є син Давид, зараз йому 13 років. І ось я народила донечку від одруженого чоловіка. Але тепер не можу змусити себе любити цю дитину. Якби ж її хто захотів всиновити

Мені 37 років. Мій перший шлюб був недовгим і крихким, через 5 років розлучилися. Від цього заміжжя у мене є син Давид, зараз йому 13 років. І ось я народила донечку від одруженого чоловіка. Але тепер не можу змусити себе любити цю дитину. Якби ж її хто захотів всиновити…

Але розповім по порядку.

Мені 37 років, звуть мене Галина. Мій перший шлюб був недовгим і крихким, через 5 років розлучилися. Від цього заміжжя у мене є син, зараз йому 13 років.

Потім – тиша у стосунках з чоловіками на кілька років. І ось він – симпатичний чоловік, який мені подобався давненько, не приховую. Закрутилося, закрутилося… В чому я винна? Адже одружений – він, а я – вільна жінка.

Зустрічалися часто, потім – все рідше. Одне його прохання перевернуло мою роботу з ніг на голову, коли він попросив, я допомогла. Я почала цим жити, хотіла йому прислужитися, вгодити у всьому.Ззараз розумію, що все було якось не правильно… Зустрічі – лише у мене, всі його прохання виконані. Подруги говорили: «Озирнися, отямся ти йому не потрібна». Але ні, не послухала… Кохання застилало мені очі.

Я вже твердо вирішила, що припиняю наші стосунки, але дізналася. що чекаю дитинку. Квартира своя, робота більш-менш годує. Мама моя сказала, що не проти, щоб я народила, що допоможе, а мій син давно просив сестричку. Батько дитини – в кущі з пропозицією допомогти грошима, щоб дитина не народжувалася. Я відмовилася.

Моє рішення – я народжую. Він перестає зі мною спілкуватися. Уточню: живемо ми в одному будинку (в період нашої дружби я продала свою квартиру і переїхала в його будинок, хотіла бути ближче і щоб було все зручніше для нього).

У нього сім’я: дружина і два сини. Поки я чекала нашу дитинку, він  він з’явився 3-4 рази, і я його приймала, сподііваючись, що він одумається. Мій син під час наших зустрічей був у бабусі – моєї мами.

Народилася дочка. Я йому повідомила у смс – ніякої реакції не було, прочитав і все. Зустрічали мене з лікарні мама і син.

Приблизно через місяць ми з ним зустрілися на вулиці, він мені подзвонив, наче нічого й не сталося. Я вже зовсім по-іншому з ним говорила, у мене зникло молоко від переживань. Ось тут я по-справжньому зрозуміла, що я сама вже давно, а може, і відпочатку, починаючи з ним стосунки, була весь цей час сама…

Але зараз не про це. Він мені допомагає грошима. Я попросила, сам би не запропонував. Сума мізерна, але все ж. Натомість він попросив не підтверджувати його батьківство, нікому про це не казати навіть в розмові. Дочку не бачив і не прагне до цього. Мама моя від нас не вилазить, якби не вона, я не справилася.

І ось що стосується моїх почуттів до своїх дітей… До сина я ставлюся зовсім по-іншому, ніж до дочки. Його я люблю шалено, а дочку не можу прийняти і все. Роблю все на автоматі: треба і треба. Немає до дівчинки ніяких материнських відчуттів. Якби ж її хто захотів всиновити…

Зараз продаю квартиру, хочу з’їхати і нічого і нікого не бачити. В душі порожнеча і розчарування. Народила для себе, хотіла втримати чоловіка, а зараз розумію, що це не можливо було і дуже шкодую, що народила.

Розумію, що зараз посиплються гнівні коментарі від дружин і не тільки, але прошу, допоможіть або розкажіть, якщо у вас така історія була або є, порадьте щось людяне. Адже не всі праведні і безгрішні!

Вийшло, що прізвище у дочки першого чоловіка, бо я його ношу. Ось і живу з двома дітьми від різних «тат»,  шкодую, що народила доньку, бо не можу змусити себе її полюбити…

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page