Мені 38 років, розлучена. Маю дочку студентку. І ось зустрічаю кохання – Олександра. Ніколи не була такою щасливою, просто на сьомому небі! Але він – простий водій маршрутки, а у мене свій салон краси.
Сашко живе на зарплату, скромно задовольняючись малим.
Ця різниця мене напружує, соромлюся знайомити його з близькими, друзями…
У мене інше положення, маю успішний бізнес, є все, що потрібно: квартира в центрі, позашляховик, будую заміський будинок, об’їздила півсвіту.
Я не квапилася знайомити Олександра з рідними і друзями. і все було добре, поки він не побачив мою квартиру і машину. Сталося це минулого тижня.
Відтоді він майже перестав зі мною спілкуватися. По телефону пояснив мені, що він в порівнянні зі мною – бідняк і мені не пара. Я й сама розумію, але ж люблю…
переступила через себе, намагалася пояснити коханому, що потрібно бачити в мені людину, а не антураж, і мене особисто його доходи не хвилюють, нехай і мої доходи, в свою чергу, не хвилюють його.
Я там далі складеться – не знаю, але зараз не хочу його втрачати. Та мені так і не вдалося переконати Сашка, що не варто звертати увагу на наші статуси, він відсторонився, уникає мене.
Допоможіть, дорогі читачі сайту, підкажіть, які мені слова знайти, щоб він перестав комплексувати, але так, щоб його не образити? Людина він хороша, нам добре разом. Чи все ж таки у нас немає спільного майбутнього через таку різницю в заробітках?
Автор: Тетяна
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
