Мені 38 років, ще самій пожити хочеться, розлучилася кілька років тому. Але на моїй шиї – 20-річна дочка Іванка. Кілька місяців тому розміняла квартиру на дві однокімнатні, довелося через доньку, бо не можливо стало.
Пробувала влаштувати її на роботу, буквально брала за руку сама з нею йшла. Роботи були хороші, але в результаті мені дзвонять і кажуть, що вона краде!
Розмови з дочкою ні до чого не привели, вона навіть чути нічого не хоче, стверджує, що, мовляв, не винна ні в чому, що на неї намовляють. На всіх роботах, на які я її влаштовувала, доньку звинувачують у одному й тому самому. Нині живемо окремо, але ситуація не змінюється.
Іванна не працює, нагромадила боргів за комуналку. Перед сусідами соромно. Добре, що я оформила на себе обидві квартири.
Я працюю вахтеркою, підробляю прибиральницею, живу від зарплати до зарплати та ще й їй допомагаю. Не хочу, але доведеться виставити її з квартири, може, квартирантів пущу. Раз дочка в житті нічого не хоче, ні вчиться, ні працювати, нехай живе, як хоче, я втомилася від її ставлення до життя.
Освіта у Іванни – агент з туризму. Ніяких умовлянь чути не хоче, мої слова, що так не можна жити, що працювати потрібно, не сприймає, репетує, плаче. Може, у вас також схожа ситуація була, напишіть, будь ласка, як ви впоралися.
Що мені робити з дочкою? Як достукатись до неї? Адже єдина дитина все ж таки. Виставляти чи ні?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.