Мені 38 років, я давно самостійна і незалежна. Зараз у другому шлюбі. У мене двоє синів.
І ось нещодавно ми з чоловіком втілили мрію: купили свій будинок. Це все добре, якби не моя мама. Вона доводить мене до виснаження. Я не можу нічого робити, спати, мене просто тіпає. Рятуюся заспокійливими. Але так не може бути далі! Чоловік хвилюється за мене.
Рік тому не стало бабусі. Вона була вже в поважному віці, 91 рік. Але вона жила б ще, сил вистачало, якби не моя мама.
Мама, звичайно, дбала про неї, але весь час на неї підвищувала голос, змушувала робити те, що бабуся не хотіла.
Бабуся засмучувалася і говорила, що та ніяк не дочекається, коли її Бог покличе до себе. Потім мама повезла її на дачу, знаючи, що ділянка не рівна, багато гірок, сходинок, а бабуся туди не хотіла їхати. Мама змусила, бабуся там впала і через місяць її провели в останню путь.
Другий епізод: одного разу в пориві емоцій вона побажала татові, щоб він відчув весь біль інших людей, щоб він зрозумів переживання інших. Тато жив тільки для нас. Добра людина. У грудні він пішов у засвіти.
Епізод третій, але насправді – перший: вона забрала мого старшого сина. Коли він був маленький, вона забрала його до себе і не віддала мені. Мене виставляє недолугою мамою, нездатною ні до чого. До мене не пускала його. Навіть був момент, коли хотіла відсудити його і позбавити мене прав. Чому? Це у неї треба спитати. Зараз синові 17 років. Вона налаштовує його проти мене і не пускає його до мене в гості зовсім. Син по дорозі з коледжу зайшов, так вона йому щохвилини дзвонила, щоб він швидко йшов додому. А синуля по телефону виправдовується: «Я на секундочку, я маму хотів побачити».
Наступний епізод: молодшого сина мого вона не хотіла. Вимагала не народжувати. Слава Богу, що я змогла встояти і народити його. Це моя відрада.
А тут ще вона хоче, щоб я стала доглядальницею у свого молодшого брата, який лежить останні 5 років. Ви уявляєте, що це буде? Я сказала їй, що не залишу свою сім’ю. У мене є син, чоловік, я їх не кину заради того, щоб сидіти з братом. Запропонувала найняти професійну доглядальницю за мій рахунок. Я її оплачую, а мамі буде помічниця. Так ні ж! Їй цього не треба. Вона сказала, що доглядати моржуть лише свої. Образилася на мене і не розмовляла кілька тижнів.
Якось мама мені сказала: «Як би я хотіла подивитися на тебе, коли від тебе піде чоловік і ти залишишся сама, як я!»
Як же мені не просто! Вона може дзвонити мені по 8 разів на день і контролювати кожен крок. І це все на тлі того, що їй дуже важко, все у неї ниє, а я така байдужа, не уважна. Сусіди і родичі мені вже сказали: «У тебе така гарна мама, а ти так до неї ставишся».
А що я? Я допомагаю, біжу до неї на перший поклик, все кинувши, незважаючи на самопочуття і погодні умови. Живе ми не в одному дворі, до слова. Їй захотілося, щоб я все кинула і помчала на дачу вулики переносити з одного місця на інше. Я відмовилася. Вулики стоять там вже 3 роки, хай стоять собі і далі. Вона все викрутила на свій манер, знову бойкот, а синові моєму розповіла все по-іншому. Втомилася. Я так втомилася!
Я навіть не чекаю порад. Можливо, просто у вас є свій погляд на цю ситуацію. Мені так важко постійно у всьому бути винуватою. Я не можу з маминого мовчання коником стрибати і робити тільки те, що їй хочеться і тоді, коли їй хочеться. У мене теж є своє життя, свої справи, свої проблеми. Тато якось сказав: «У неї такий характер, що витримати неможливо. Я кажу: «Як же, вона ж про всіх так дбала». А він: «Краще б не дбала!»
Автор: Мирослава
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
