Мені 39 було, синові 21, коли в нього з’явилася дівчина.
– Мамо, Катя далеко живе, давай я тебе з нею познайомлю, але вона у нас ночувати залишиться, – порадував мене Даня.
Погодилася:
— Ну добре, хай залишається, — справа молода, хай краще вдома, ніж у підвалах.
У призначений день на стіл накрила, синові чисту білизну видала, себе в порядок почала наводити, але не встигла: зустріла гостю в халаті та бігудях.
Ключ у замку обернувся, я посміхнулася і в коридор вийшла. Щось мене збентежило в образі Каті. Сама не знаю, чому ляпнула:
— А чи можна ваш вік у паспорті подивитися?
Обличчя сина витяглося, його подружка почервоніла і з квартири кулею вилетіла.
– Ну, мамо! — зиркнув на мене Даня і побіг за своєю пасією.
Я не зі зла: виглядала дівчина років на 15, не більше. Самі знаєте, коли ми живемо: вчасно в паспорт до дівчини не заглянув, поїхав далеко і надовго. Я хіба для цього народжувала і ночами не спала?
Даня не повернувся, увечері повідомлення написав, що переночує у Каті, її мати не проти, на відміну від деяких. Я у відповідь відписалася, що передачі носити і на побачення їздити не буду.
З того часу я стала ворогом номер один у Каті та Дані: наступного дня вони з’явилися, і дівчина з зарозумілим виглядом тицьнула мені під ніс свій паспорт, де чорним по білому був написаний вік — 23 роки.
Я вибачилася, пояснила своє прохання, постаравшись все перевести жартома. Кате підтримати — ні, ми образилися. Після цього я бачила Катю ще кілька разів, і то випадково.
Даня закінчив інститут і вирішив одружитися. На тій самій Каті, на кому ще. Кохання у них. Вони і так вже практично жили разом: Даня з’являвся вдома раз на тиждень за моєї відсутності, весь інший час проводячи у своєї майбутньої тещі.
Хотіла фінансово допомогти з організацією весілля — не стала: мене повідомили, коли і де буде одруження, але попросили туди не приходити. Я образилася: батьки Каті на весіллі — бажані гості, а я так, повз неї проходила.
На мене теж образилися, у відповідь: розраховували на гроші, а я така, посміла образитись на відсутність запрошення і не дати. Я не свята, вибачте, щоб дати гроші і не звернути уваги на факт моєї відсутності на весіллі сина.
Про дитину я дізналася від Даниного колишнього однокурсника: зустрівшись на автобусній зупинці, він привітав мене зі швидкою зміною статусу з мами в бабусю. Молодь мовчала, я не нав’язувалась: не сказали — прапор їм у руки.
Діти — гості в нашому житті, я завжди знала, що колись у сина з’явиться своя сім’я, в якій мені місця не буде. Щоправда, я думала, що можу розраховувати бодай на рідкісне спілкування. Помилувалася, буває.
Відпустку я вирішила провести у сестри, вона мене останні кілька років до себе зазивала. Її дочка, моя племінниця, одружена, три роки тому народила доньку. Прийняли мене чудово: з поїзда зустріли, до будинку привезли, до зустрічі приготували стіл. Я вручила всім подарунки.
Слово за слово, зайшла розмова про те, що в місті немає нормальної роботи. Слідом знову пішли натяки: непогано було б мені племінницю з чоловіком і дитиною у себе дати притулок і прописати.
Чоловік би роботу у місті знайшов, мені б не нудно було в компанії Соні та її доньки. Аргумент: ти все одно живеш, син з тобою не спілкується.
Я насторожилася: сестрі я не скаржилася на охолодження стосунків із сином. Звідки знає? Вранці відповідь на своє запитання я отримала, ненароком підслухавши телефонну розмову сестри:
— Ой, Данечко, вона такі пристрасті розповідає: до бабусі ходила, щоб ви з Катериною розлучилися, всяко-різно дружину твою, каже, життя вам не дасть. Ти мене не здавай: боюся, як і мені твоя мати чого поганого не зробила.
Я тихенько пішла у виділену мені кімнату, лягла на ліжко і вдала, що все ще сплю. Сама думати стала, згадувати: крім того інциденту з паспортом, ми з Катею більше, в принципі, не перетиналися і не розмовляли.
Погодьтеся, навряд чи прохання показати паспорт при першій зустрічі могло стати приводом для припинення подальшого знайомства. Та й не запросити на весілля майбутню свекруху через таку дрібницю? А ось якщо сестра з самого початку щось співала Дані?
З прицілом на переселення сім’ї дочки до мене? Не вперше просить-натякає. Чи могло бути таке? І син мовчав, на прохання тітки – “ти мене не здавай”? Дружину берегти вирішив від божевілля матері, от і ховав? На весілля не запросили — сестра могла брехати про якусь капість з мого боку? Складно виходить.
Виїхала я додому ввечері, пообіцявши подумати про долю племінниці та її сімейства, хоча планувала погостювати тиждень. Гидко там залишатися було.
Сестра дзвонить щодня, каже, що її дочка із зятем і онукою вже сидять на валізах, чекаючи моєї згоди на переїзд.
Поговорити з Данею я не наважилася: якщо він так легко повірив у наклеп, сенс переконувати? Не ідіот, мав би знати, що якби я й виношувала підступні плани, то нікому б їх не розповіла. Сестрі – тим паче. Вибілити своє чесне ім’я? І кому це треба?
Бігати за сином, виправдовуючись за те, чого не робила? Дурне, на мій погляд. Може, він мене й не слухатиме?
Як розпорядитись відомою інформацією — я не знаю. Більшість — лише мої припущення та логічні висновки. Залишити все як є? Чекати, доки таємне саме не стане явним? Влаштувати сестрі скандал із викриттям? Організувати очну ставку сестри та сина?
Фото – авторське, ілюстративне.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
