Мені 39 було, синові 21, коли в нього з’явилася дівчина.
– Мамо, Катя далеко живе, давай я тебе з нею познайомлю, але вона у нас ночувати залишиться, – порадував мене Даня.
Погодилася:
— Ну добре, хай залишається, — справа молода, хай краще вдома, ніж у підвалах.
У призначений день на стіл накрила, синові чисту білизну видала, себе в порядок почала наводити, але не встигла: зустріла гостю в халаті та бігудях.
Ключ у замку обернувся, я посміхнулася і в коридор вийшла. Щось мене збентежило в образі Каті. Сама не знаю, чому ляпнула:
— А чи можна Ваш вік у паспорті подивитися?
Обличчя сина витяглося, його подружка почервоніла і з квартири кулею вилетіла.
– Ну, мамо! — зиркнув на мене Даня і побіг за своєю пасією.
Я не зі зла: виглядала дівчина років на 15, не більше. Самі знаєте, коли ми живемо: вчасно в паспорт до дівчини не заглянув, поїхав далеко і надовго. Я хіба для цього народжувала і ночами не спала?
Даня не повернувся, увечері повідомлення написав, що переночує у Каті, її мати не проти, на відміну від деяких. Я у відповідь відписалася, що передачі носити і на побачення їздити не буду.
З того часу я стала ворогом номер один у Каті та Дані: наступного дня вони з’явилися, і дівчина з зарозумілим виглядом тицьнула мені під ніс свій паспорт, де чорним по білому був написаний вік — 23 роки.
Я вибачилася, пояснила своє прохання, постаравшись все перевести жартома. Кате підтримати — ні, ми образилися. Після цього я бачила Катю ще кілька разів, і то випадково.
Даня закінчив інститут і вирішив одружитися. На тій самій Каті, на кому ще. Кохання у них. Вони і так вже практично жили разом: Даня з’являвся вдома раз на тиждень за моєї відсутності, весь інший час проводячи у своєї майбутньої тещі.
Хотіла фінансово допомогти з організацією весілля — не стала: мене повідомили, коли і де буде одруження, але попросили туди не приходити. Я образилася: батьки Каті на весіллі — бажані гості, а я так, повз неї проходила.
На мене теж образилися, у відповідь: розраховували на гроші, а я, сволота така, посміла образитись на відсутність запрошення і не дати. Я не свята, вибачте, щоб дати гроші і не звернути уваги на факт моєї відсутності на весіллі сина.
Про дитину Каті я дізналася від Даниного колишнього однокурсника: зустрівшись на автобусній зупинці, він привітав мене зі швидкою зміною статусу з мами в бабусю. Молодь мовчала, я не нав’язувалась: не сказали — прапор їм у руки.
Діти — гості в нашому житті, я завжди знала, що колись у сина з’явиться своя сім’я, в якій мені місця не буде. Щоправда, я думала, що можу розраховувати бодай на рідкісне спілкування. Помилувалася, буває.
Відпустку я вирішила провести у сестри, вона мене останні кілька років до себе зазивала. Її дочка, моя племінниця, одружена, три роки тому народила доньку. Прийняли мене чудово: з поїзда зустріли, до будинку привезли, до зустрічі приготували стіл. Я вручила всім подарунки.
Слово за слово, зайшла розмова про те, що в місті немає нормальної роботи. Слідом знову пішли натяки: непогано було б мені племінницю з чоловіком і дитиною у себе дати притулок і прописати.
Чоловік би роботу у місті знайшов, мені б не нудно було в компанії Соні та її доньки. Аргумент: ти все одно живеш, син з тобою не спілкується.
Я насторожилася: сестрі я не скаржилася на охолодження стосунків із сином. Звідки знає? Вранці відповідь на своє запитання я отримала, ненароком підслухавши телефонну розмову сестри:
— Ой, Данечко, вона такі пристрасті розповідає: до бабусі ходила, щоб ви з Катериною розлучилися, всяко-різно дружину твою називає, каже, життя вам не дасть. Ти мене не здавай: боюся, як і мені твоя мати чого поганого не зробила.
Я тихенько пішла у виділену мені кімнату, лягла на ліжко і вдала, що все ще сплю. Сама думати стала, згадувати: крім того інциденту з паспортом, ми з Катею більше, в принципі, не перетиналися і не розмовляли.
Погодьтеся, навряд чи прохання показати паспорт при першій зустрічі могло стати приводом для припинення подальшого знайомства. Та й не запросити на весілля майбутню свекруху через таку дрібницю? А ось якщо сестра з самого початку щось співала Дані?
З прицілом на переселення сім’ї дочки до мене? Не вперше просить-натякає. Чи могло бути таке? І син мовчав, на прохання тітки – “ти мене не здавай”? Дружину берегти вирішив від божевілля матері, от і ховав? На весілля не запросили — сестра могла брехати про якусь капість з мого боку? Складно виходить.
Читайте також: Він був високий, розумний та веселий. А ще він був одружений. Та й вона була одружена. Лише три роки, правда, але вже була дитина
Виїхала я додому ввечері, пообіцявши подумати про долю племінниці та її сімейства, хоча планувала погостювати тиждень. Гидко там залишатися було.
Сестра дзвонить щодня, каже, що її дочка із зятем і онукою вже сидять на валізах, чекаючи моєї згоди на переїзд.
Поговорити з Данею я не наважилася: якщо він так легко повірив у наклеп, сенс переконувати? Не дурний, мав би знати, що якби я й виношувала підступні плани, то нікому б їх не розповіла. Сестрі – тим паче. Вибілити своє чесне ім’я? І кому це треба?
Бігати за сином, виправдовуючись за те, чого не робила? Дурне, на мій погляд. Може, він мене й не слухатиме?
Як розпорядитись відомою інформацією — я не знаю. Більшість — лише мої припущення та логічні висновки. Залишити все як є? Чекати, доки таємне саме не стане явним? Влаштувати сестрі скандал із викриттям? Організувати очну ставку сестри та сина?
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.
