Мені 39 років, я мама двох дітей. Вперше я вийшла заміж у 21 рік. Чоловік носив мене на руках, дуже кохав, тому, хоча виходила заміж не з любові, я полюбила з часом свого чоловіка, та й неможливо було залишитися байдужою до йго турботи і уваги.
Народилася донька, все було добре, і татом він виявився чудовим, мені здавалося, що дочка любила його більше, ніж мене, попри те, що я проводила з нею набагато більше часу і дуже любила.
Минуло шість років, і чоловік став віддалятися, їздив у довгі відрядження по роботі, і потім я дізналася, що він зустрів там любов. Він не говорив нічого, але я відчула зміни, змусила його зізнатися.
Я була просто в прострації, не знала, що робити, тим більше, чоловік сказав, що буде жити з нею, вона переїде до нашого міста. Я пішла до батьків з донькою, вирішила, що нехай він подумає і все зважить на самоті.
Так ми жили місяць, чоловік говорив, що не знає, як йому бути, що любить і нас, і її.
Того разу він все ж таки він залишився в сім’ї, з нами, сказав, що його любов повернулася до колишнього чоловіка. Я його пробачила заради донечки, але такими теплими і довірчими, як раніше, відносини вже не були. Я не довіряла йому і не могла до кінця зрозуміти, як він міг так насзрадити.
Через два роки чоловік закрутив інтрижку з колежанкою з роботи, старшою за нього на 5 років. Тут я вже не могла його пробачити, бо він поводився зовсім не припустимо: не приходив додому ночувати, не розмовляв, забирав дочку з садка і зникав з дитиною на кілька днів.
Я подала на розлучення, він розділив все майно але не відставав від нас. Обзивав при сусідах, відбирав ключі і все в такому дусі. Я не могла зрозуміти, як він міг з доброго люблячого чоловіка перетворитися в таке створіння. І не розумію, як взагалі я тоді вистояла, з відки брала сили. Якби не дитина і батьки, я не знаю, що б зі мною було.
В той не простий період я і зустріла достойного чоловіка. Він допоміг мені морально, підтримав, а колишній чоловік Петро нарешті залишив нас у спокої.
Спочатку все було добре, і хоча я розуміла, що ми з Олександром дуже різні, але його відношення мене підкупило, я відтанула і дозволила себе любити, думала, що досить того, що мене люблять.
Я не планувала більше дітей, але так сталося, що ми дізналися про поповнення, і я вирішила народжувати.
На той момент ми з Сашком вже одружилися. та все зруйнувала його пагубна пристрасть до пляшки, яку він проявив у всій красі. поки я носила нашу дитину. Ми розійшлися. Він поїхав до батьків, дитину мйже не бачить і не виявляє бажання спілкуватися з сином.
Минуло півтора роки, і я познайомилася з чоловіком з іншого міста. Ми листувалася, потім зустрілися, він був розлучений, у нього дорослий син.
Спілкувалися, їздили разом відпочивати, Олег говорив, що хоче жити зі мною, переїхати. Я не наважувалася після всього, що вже пережила, після двох розлучень. Та й діти у мене, я переживала, які у них складуться відносини з Олегом. Але він переконував, що все буде добре.
І я вирішила спробувати втретє, він переїхав до нас. Все було добре, та й з дітьми він швидко знайшов спільну мову. Син сприйняв його як батька, бо хлопчику бракувало чоловічого спілкування.
Були у Олега певні проблеми з роботою, вона його не влаштовувала, мало платили. Але жили ми гармонійно, за півроку не посварилися жодного разу.
А якось він мені подзвонив в обід і сказав, що їде назад у своє місто, там він купив квартиру, сказав, що не може жити в чужій квартирі і в чужому місті, щ озвільився з роботи. А я навіть не знала про всее це! Для мене це була чергова зрада. Правда, Олег запропонував мені поїхати з ним, але якось не переконливо це прозвучало. Та й не поїхала б я, у мене діти, та й батьки вже у віці, я хочу бути не далеко від них.
Олег поїхав і почав писати, що сумує, скучає, але жити там, де ми, не може. Приїжджав в гості, хоча я не впевнена, що правильно вчинила, що прийняла його в якості гостя, але почуття сильніші.
Каже, може, й наважуся коли-небудь назад повернутися, що думає-зважує, де йому краще. Я відповіла, що ні, значить, ні, не буду писати, дзвонити. Навіщо? Я сказала, що не хочу бути запасним варіантом. Він каже: «Знаю, що пошкодую потім». Поїхав і продовжує писати час від часу, але я перестала відповідати. Ось думаю, що я роблю не так, чому у мене все так відбувається?
Так сталося, що мене залишили вже два чоловіки, і з третім не виходить, а в чому справа – не знаю. Можливо, почую від вас слушну пораду, дорогі жінки!
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!
