Мені 40 років, а мама лише оце зараз раптово повернулася додому з-за кордону,з Греції своєї, і нічого кращого не придумала, як вимагати, щоб ми продали квартиру бабусі! Ага, прямо зараз же.
Ніколи й подумати не могла, що матиму якісь проблеми з мамою у свої 40 років, коли сама вже давно доросла жінка. Тим більше, з огляду на те, що я більшу частину життя її навіть не бачила. Уявляєте, а тепер ми, можливо, навіть судитися з нею будемо.
Правду кажуть, що життя буває дивніше за будь-які книги та фільми.
Якщо коротко, справа така. Коли я була ще зовсім юною дівчинкою, мама поїхала до Європи, в Грецію на заробітки. Залишила мене на бабусю, а сама полетіла заробляти гроші, щоб забезпечити мені щасливе майбутнє.
Насправді все вийшло трохи інакше, але я не можу нікого за це звинувачувати. Адже закордон не гарантує успішної кар’єри і великих заробітків всім і кожному. Для цього, напевно, потрібне ще й везіння, талант.
Так чи інакше, виховувала мене бабуся. Я ходила до школи, намагалася бути найкращою в класі, сиділа над уроками до пізньої ночі. І це дало свої результати. Я змогла вступити до інституту на бюджет. Там уже мені було легше: викладачі не навантажували студентів безглуздим зубрінням, був час на особисте життя і таке інше.
За цей період мама лише двічі вислала нам із бабусею гроші, а мені надіслала якусь дешеву літню сукню, яка не підходила мені за розміром. Але я не ображалася, адже гроші – це не головне, а потреби в одязі я не відчувала. Хотілося просто побачити, поговорити, дізнатися, як вона там.
Але у мами ніколи не було часу, щоб поговорити зі мною по телефону. Вона була в постійних переїздах і об’їздила всю Європу. Бабусі вона сказала, що за рік чи два планує приїхати в гості додому, але в її планах залишитись за кордоном ще на невизначену кількість часу. За її словами, на той час «намічалися якісь можливі перспективи».
Тим часом я зробила собі вибір на користь роботи і перейшла на заочну форму навчання. Робота за фахом має свої плюси, особливо для студентки. Насправді я практикувалася та ще й почала непогано для себе заробляти.
Витрачатись мені особливо було ні нащо, тому я гроші я віддавала бабусі. Раз мама з цим завданням не впоралася, то хоча б я могла зробити це за неї.
Наступні кілька років нічого цікавого не відбувалося: я закінчила виш, мама знову переїхала в іншу країну, дуже рідко дзвонила.
Але потім мені нарешті зробив пропозицію мій хлопець, з яким у нас були стосунки ще з другого курсу. І мама зателефонувала, обіцяла приїхати. Весілля пропускати їй зовсім не хотілося.
Я виходила заміж щасливою людиною. Коханий хлопець став моїм чоловіком. Прилетіла мати. У бабусі все було добре зі здоров’ям. Навіть на роботі мені підняли зарплату. Прекрасний був час.
Ми тоді з мамою чудово зблизилися. Ходили магазинами, я познайомила її зі своїми друзями, вона подарувала мені побутову техніку на весілля. Шкода, що їй треба було їхати через два тижні. Але що поробиш.
Після весілля моє життя дуже змінилося. Я стала мамою. Потім ще й ще раз. На кар’єрі, на жаль, мусила поставити крапку. Хто ж ще доглядатиме дітей, якщо не я? Перекласти на бабусю такий тягар відповідальності я не могла, а працювати на одну тільки няньку якось зовсім не має сенсу.
Добре, що чоловік, проявивши ініціативу на роботі, отримав суттєве підвищення й посаду, яка добре оплачується. Не те, щоб ми купалися в грошах, але змогли собі дозволити жити у трикімнатній квартирі, щоправда, орендованій – не свою поки не назбирали.
Тим часом минули роки. Мені виповнилося 40. Бабуся зовсім постаріла. Ми з чоловіком намагалися їй допомагати, тим більше, що вона нагадувала йому його власну бабусю.
І так вийшло, що моя бабуся вирішила заповідати нам свою квартиру. Оформила всі документи, хоч ми її зовсім про це не просили. Ну і все, ми з Марком навіть якось перестали про це думати.
Але тут несподівано повернулася знову моя мама. І тепер її настрій був не таким привітним, як у день мого весілля. Із собою вона не привезла нічого, ніяких грошей.
Як для жінки трохи за 60 виглядала вона чудово. Загоріла, доглянута. Справжня синьйора. Ось тільки в кишені пусто. І насамперед вона пішла до бабусі. З пропозицією продати її квартиру, поміняти її на простіше житло, а грошову вигоду поділити навпіл. Що вдієш, так вийшло, і це єдиний вихід за її словами.
На що бабуся відповіла, мовляв, усе, потяг пішов. Квартира тепер дістанеться мені, коли вона полине на небеса. А до того в ній можна тільки жити та радіти життю. Не більше.
Ось тоді мама з безтурботної жінки перетворилася на справжню фурію. Зараз вона вимагає, щоб я дозволила продаж квартири. Незважаючи на те, що в неї тепер є троє онуків, яких вона навіть не відвідала.
Звичайно, нічого підписувати я не збираюся. Ця квартира – моя надія на нормальне майбутнє нашої родини, о от мама тепер до неї не входить. Більшість життя ми з нею не бачилися. вона мене не виховувала. І тепер я ще й винна виявилася.
Думаю, може, купити їй соковитискач і літню сукню. Так я точно розплачуся з нею за її минулі подарунки, і ми станемо квитами. Як вважаєте, гарна ідея? Чи як мені ще поводитися з рідною мамою? Любити її? Як?
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.