Мені 45 років, моїй рідній сестрі Людмилі 55. Обидві заміжні, є діти. Дружби між нами немає, ніколи ми особливо близькими не були, у неї свої інтереси, подруги, захоплення. Але краще поганий мир, ніж добра суперечка тому спілкуємося рідко, щирості та розуміння немає.
Я і моя сім’я більше трьох років живемо з моєю мами, тому що вік і здоров’я не дозволяє їй бути самій. У квартирі мама не хоче жити, бо все життя прожила у хаті. І сад, город приносить її радість, навіть якщо вона просто квітку поллє. Сестра ж спілкування звела до мінімуму, дзвонить раз на 2-3 тижні, не цікавиться здоров’ям та життям нашої мами. Іноді просто грубо з нею розмовляє, бо «вона присвятила себе сім’ї, онукам, а не співала у хорі, не ходила до гуртків».
Сестра досягла багато чого в житті, на роботі. Живе в достатку, але якщо рідко приїжджає до мами, навіть не привезе їй пачку печива. А якщо, що й купить щось, це було один раз, то візьме з неї гроші (я потім дізнаюся про це від мами). І ще неприємний момент у тому, що вона прописана в будинку мами, разом із сином. Але мешкає в іншій квартирі. Мама ж свого часу заповіт на хату на нас обох зробила.
Цієї теми ніхто не торкається. Я мовчу, бо буде конфлікт. Сьогодні я дізналася, що Людмила була у нашому місті, погуляла парком, у подруг у гостях була, в ресторан з ними сходила, вось така она завжди зайнята. А до рідної людини немає часу та бажання зателефонувати та прийти.
Я сама Людмилі не витримала і зателефонувала, різко сказала, що так не ставляться до батьків і треба хоча б інколи відвідувати маму. На що почула командирські нотки, що мені. мовляв, від неї треба, що я її ображаю, вона не розуміє, що я їй говорю, їа ї ставлення до мами — це її думка і не треба нав’язувати чужу. “Ти це ти, а я це я”, – сказала вона.
Вже й не знаю, чи правильно я вчинила, хоч думаю, що правильно. Якщо їй потрібна у майбутньому хата чи її частина, то чому не допомагає?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
