Мені 47 років, розлучена давно.
Так сталося, що для мене єдиною альтернативою перспективного життя виявилася робота у Франції, виїхала у березні. Виплат не вистачало, щоб і жити тут і допомагати батькам в Україні. Тому я влаштувалася на роботу прибиральницею будинків.
Одним із перших будинків, де мені довелося працювати лише кілька місяців, завідувала дуже владна господиня. Оскільки вона не працювала і весь час проводила вдома або в магазині, кожна моя дія розглядалася під мікроскопом.
Якщо вазу після протирання від пилу було повернено не тією стороною, це було вже приводом для претензії. Якщо подушка недостатньо збита – догана. Не було жодного дня, коли б я почувала себе спокійно. Як новачок, я почувала себе вразливою та боялася за своє місце.
Але завзятість господині все контролювати вилилася у моє рішуе звільнення. Якщо у господині стільки претензій до моєї роботи, нехай шукає ту, хто її влаштує повністю, вирішила я та вирушила шукати оголошення в інтернеті.
Через кілка тижнів я влаштувалася у кафетерій. До моїх обов’язків входило не лише прибирання, а й робота офіціантки, а іноді й касирки. Роботодавець пояснив це тим, що в кафетерії в годину пік дуже багато людей і робітниці просто не встигають обслуговувати всіх клієнтів. Тому немає нічого такого в тому, що прибиральниця час від часу допомагатиме.
Спочатку я на ці умови погодилася, наївно вважаючи, що такі випадки будуть рідкістю. Однак реальність виявилася не милосердною. Щодня по 2 рази кафетерій був переповнений людьми, і мені доводилося обслуговувати їх, приносити каву з круасанами до столика, а потім прибирати ті самі столи.
Звичайно ж, витрачений додатковий час та зусилля ніяк не позначалися на зарплаті. Тому за 3 місяці я сказала касовому апарату «оревуар» і пішла в інше місце.
У деяких закладах, де потрібні послуги одразу цілого колективу прибиральниць, буває зустрічається правило взаємодопомоги. Мені «пощастило» стати свідком дії такої системи. У приватній школі, куди я влаштувалась за контрактом, був досить великий колектив, а робота рівномірно розподілялася між прибиральницями. Якщо ж до кінця робочого дня хтось не встигав своєї частини роботи, решта мали прийти тому на допомогу.
Така позитивна ініціатива на практиці виявилася чудовим виходом для всяких ледарів або просто не добросовісних співробітниць. Перший місяць я ще помагала. Але незабаром стало ясно, що допомагати треба завжди одним і тим же людям. І виправлятися ті не збиралися. Тому я вважала за краще стати відщепенцем і почала працювати лише на свій результат.
Нехай посада прибиральниці не така почесна, зате вона потрібна скрізь. У будь-якому місці хтось повинен наводити чистоту, і не має значення, з якої ти країни.
Ця робота дає мені можливість більш-менш нормально жити тут і допомагати батькам в Чернігові, які не погодилися на переїзд.
Робота у Франції може й відрізняється від працевлаштування в інших країнах. Проте, як я переконалася люди скрізь однакові. Хтось може бути надто вимогливим, інший несумлінним, а третій не відчуває поваги до чужої праці. У таких ситуаціях головне пам’ятати, що завжди можна знайти іншу роботу. Навіть у іншій країні! Вірте в себе!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
