fbpx
життєві історії
Мені 47 років. Так вийшло, що з містечка Мангуш не далеко від Маріуполя нам з дружиною і сином вдалося виїхати тільки на територію рф, до родичів в Таганрог. І ось я не розумію, чому тут так хвалять “совок”, постійно вступаю в полеміки. Це і намагаюся пояснити тутешнім родичам. Українською мовою, до слова

Мені 47 років. Так вийшло, що з містечка Мангуш не далеко від Маріуполя нам з дружиною і сином вдалося виїхати тільки на територію рф, до родичів в Таганрог.

І ось я не розумію, чому тут так хвалять “совок”, постійно вступаю в полеміки з родичами і знайомими. Важко мені тут… Нам всім.

Навіщо всі хвалять совок? Ні продуктів, ні медицини та освіти нормальних не було ж тоді! Народився я ж в СРСР, прожив частину життя, і встиг відчути на собі всі принади совкового життя.

Не знаю, як там жилося у брежнєвську епоху, яку з ностальгією згадують мої батьки, не говоритиму. А ось ті часи, що я застав, не викликають у мене жодних приємних асоціацій. Пам’ятаю, як з мамою годинником стояли в універсамі в черзі за вершковим маслом, гречкою та макаронами спагетті, які чомусь були дефіцитом. Натомість усі полки були заставлені трилітровими банками з величезними солоними огірками та консервами «Сніданок туриста», які ніхто не брав.

Їсти було що, звичайно, але апельсини, банани або сушені фініки були вишуканими рідкісними ласощами. Ковбаса була смачніша, не сперечаюся, але її було всього два види, та й то варена, а копчену салямі доводилося діставати по блату. Як і нормальний імпортний одяг, який продавався у спекулянтів або у комісійках. Пам’ятаю порожні прилавки та багатогодинні черги у магазинах.

Щодо освіти теж є питання, хоча не заперечую, що знань діти отримували більше. Тільки навіщо заповнювати голову інформацією, яка тобі ніколи в житті не знадобиться? А скільки часу доводилося витрачати на політінформації та будь-яку іншу позакласну роботу – гуртки міжнародної дружби, стінгазети тощо.

Словом, не такий гарний совок, як його тут малюють, панове, вже повірте мені, як очевидцю. Може для наших батьків з їхнім повоєнним дитинством він і був межею бажань, але зараз, як на мене, життя набагато краще, цікавіше та різноманітніше. Принаймні, у нас в Україні… Було… Це і намагаюся пояснити тутешнім родичам. Українською мовою, до слова. А самі мріємо про повернення, та наразі ми “під наглядом”, треба перечекати.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.