Я боюсь своєї старості. Мені 49 років, заміжня ніколи не була, все вжитті у мене не як у нормальних жінок.
Родом я з невеликого містечка на Чернігівщині, роботи не було, тож вирішила спробувати щастя у столиці. Знайшла роботу в Києві, винаймала житло.
Як не стало батьків, продала їхню однокімнатну квартиру, плануючи взяти іпотеку в столиці. Але виявилося, що цих грошей недостатньо, документи не ухвалили.
Зараз я замислююся, де житиму в старості. Роки йдуть, а в мене нічого нема за душею. Накопичень теж не маю, жила від зарплати до зарплати. Вже шкодую, що поспішила з продажем батьківської квартири, бо хоча б якесь житло було.
Я дуже занепокоєна своїм майбутнім! Прожила без чоловіка, без дітей, батьки рано пішли. Аналізую своє життя та не можу зрозуміти, як таке могло статися?
Боюся втратити здоров’я, лишитися без роботи. Усього боюся в цьому житті! Втомилася і не знаю, як жити далі, заради кого й чого, до чого прагнути. Подруги говорять їхати пожити й попрацювати за кордон, але я думаю, що й там не знайду себе.
Поділіться досвідом, може хто теж усвідомив в такому віці, що життя пройшло повз, як ви з цим справилися.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.