Ми з чоловіком разом вже 35 років, почали жити і розписалися, коли нам ледве по двадцять виповнилося. Ми орендували квартиру, але народився старший синочок, і ми переїхали жити до свекрів, вони самі запросили. Мовляв, навіщо за оренду платити, та і легше, коли не самі.
Ага, легше! Мені важко дуже було, але нікого те не хвилювало. Я ж дома, не працюю! Все тоді було на мені: прибирання, готування на всіх, прання і прасування. А ще сад і город. Я просто валилася з ніг від втоми і недосипу. А потім, через три роки – друга дитина. І тоді ми переїхали в окреме житло: напозичали грошей по всьому світу і взяли двокімнатну квартиру.
З роками стало легше. Відкрили свій невеликий магазин, справи пішли вгору.
І ось діти виросли, по світу розлетілися: син в Америці, донька – в Польщі.
Нам з чоловіком по 55, діти дорослі, і ми вирішили жити для себе. Подорожувати по можливості, в кіно ходити, кафе, більше відпочивати.
А тут – його маму забирати. Ну, добре. Овдовіла вона 7 років тому, важко самій стало. Почала проситися до нас, а свій будинок в селищі запропонувала або продати і нам гроші віддати, або під дачу. Поки що продавати не стали, дійсно дачку там облаштували, сусіди у холодну пору року дивляться за будинком, ми одній родині за це трохи платимо.
Ну от, живе свекруха у нас, їй 80 років, але вона така жвавенька ще, особливо любить кругом носа пхати. Кругом по квартирі – хвостом за нами, ні поїсти без неї, ні поговорити, ні телевізор подивитися. Сидить у нашій більшій кімнаті біля нас до 23 години вечора, спасіння немає. Навіть чоловікові вже набридло це.
Тому ми і намагаємо частенько в кіно, до друзів, на пікнік, в кафе і все таке інше, аби вдвох побути частіше.
А мама чоловіка взяла тим часом моду жалітися сусідам і сестрі по телефону, що ми їй посуд немитий лишаємо, вимагаємо, щоб прибрала, картоплю почистила чи ще там щось зробила по господарству. Буває таке, але, по-перше, не часто, а по-друге, хіба не має людина, яка на всьому готовому живе, чимось і допомогти?
Влаштувала тут цілі тижневі ридання з того приводу, що ми на море у Єгипет самі полетіли. А як було взяти з собою 80-річну людину, яка жодного разу літаком не літала? Та й навіщо вона нам там?.. Сміх, та й годі. Моя мама, якій 77, радіє лише за нас, їй і на думку таке спадає напрошуватися і ображатися. Одним словом, ми маму чоловіка забрали, доглядаємо, але ще й постійно такі-сякі. Дитячий садочок, чесне слово.
Спеціально для Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
