fbpx
життєві історії
Мені 62 роки, я сім років тому стала вдовою. Я дуже важко перенесла втрату чоловіка, ми фактично все життя прожили разом, виховали трьох дітей, які зараз усі дорослі і мають свої сім’ї. Я думала, що у своєму віці залишусь одна, я навіть не розраховувала, що зустріну людину, з якою б хотіла дожити віку. Я дуже сумувала за своїм чоловіком і склалося враження, що ніхто ніколи не зможе мені його замінити

Мені 62 роки, я сім років тому стала вдовою. Я дуже важко перенесла втрату чоловіка, ми фактично все життя прожили разом, виховали трьох дітей, які зараз усі дорослі і мають свої сім’ї.

Я думала, що у своєму віці залишусь одна, я навіть не розраховувала, що зустріну людину, з якою б хотіла дожити віку. Я дуже сумувала за своїм чоловіком і склалося враження, що ніхто ніколи не зможе мені його замінити.

З часом я навчилась жити на самоті. Це було непросто, але до всього звикаєш. Окрім того, що я піклувалася про дітей молодшої дочки, коли вони хворіли, і часто брала до себе на вихідні й інших онуків, я поступово навчилася доглядати за собою. І я зрозуміла, як це чудово. Все своє життя я знала лише обов’язки роботи та сім’я, і раптом у мене був час на інші речі.

Якось випадково мені в руки попалася рекламка, де запрошували людей в спортивний заклад. Я ніколи таким не займалася і того дня тій дівчині так і сказала, що це не для мого віку, та дівчина лише усміхнулася, і сказала, що пробне заняття з тренером буде безкоштовне, щоб я обов’язково передзвонила і записалася.

Дома я весь час думала над цією пропозицією, і щось мене смикнуло зателефонувати туди. На наступний же день я в спортивному одязі попрямувала до будинку навпроти.

Коли я зайшла, то дуже здивувалася. Як в роздягалці, так і за тренажерами займались такі ж “молоді” хлопці та дівчата, як і я. Глянувши на них, я відчула себе ще о-го-го якою молодою та тендітною. До мене підійшов ввічливий тренер і ми пішла займатися.

З того дня я й почала туди ходити. В залі я ніби скидала з себе років двадцять. Я знайомилась з новими людьми, а одного разу там я зустріла і Івана…

Спочатку я відчувала до нього лише симпатію. По його очах я розуміла, що я також йому не байдужа. Ми почали більше проводити час разом, і раптом я виявила, що з нетерпінням чекаю з ним зустрічі.

З Іваном ми зустрічались не лише у тренажерному залі. Ми часто ходили разом гуляти по парку, пили гарячий чай, і просто насолоджувались життям.

Іван старший від мене на п’ять років, а його дружина пішла з життя три роки тому. Він живе один, у них немає дітей, хоча вони і сумували за ними. Нібито у його дружини була проблема, яка заважала їй мати дитину. Він колишній воєнний. Добре забезпечений чоловік.

Через деякий час я розповіла усім своїм дітям про свого Івана, бо вважаю, що це досить важлива річ, і вони повинні це знати. Окрім того, ми з Іваном вже подумували над тим, щоб жити разом. Тому я хотіла познайомити його з усією своєю родиною. Ми обоє з нетерпінням чекали цієї зустрічі.

На жаль, крім молодшої доньки, я зустріла незацікавленість обох синів, можливо, навіть опір. Кажуть, що не хочуть зустрічатися з моїм другом, не схвалюють зустрічі з ним. Вони переживають, що він шахрай, який просто хоче використати мене для догляду за ним. Вони підтримують цю точку зору і відкидають будь-які мої заперечення та пояснення.

Оленка, моя наймолодша дитина і єдина дочка, набагато більше розуміє мене. Вона навіть запросила нас до себе додому в неділю після церкви, де вона приготувала смачні страви, і вся її родина познайомилася з Іваном. Це була дуже приємна зустріч, і онуки, яким 8 та 6 років, сподобались йому і з нетерпінням чекають коли я заберу їх до себе, щоб вони разом пограли в шахи.

Незважаючи на те, що я не послухалась обох синів, і пішла назустріч своєму щастю, мені все одно дуже жаль, що вони не прийняли Івана. Я пам’ятаю той час, коли старший син розлучився, він проживав у нас деякий час, перш ніж став на ноги… Ми з чоловіком завжди намагалися бути поруч з дітьми, щоб вони знали, що можуть в будь-яку хвилину розраховувати на нас. Тому мені дуже шкода того, як зараз поводяться мої сини зі мною.

Я хочу, щоб наші сімейні стосунки були хорошими. Я не відчуваю себе старою, у мене ще попереду багато років життя, я зустріла любов на “старості літ” і я щаслива. Я не можу зрозуміти, чому мої власні діти без потреби руйнують моє щастя. Це мене засмучує.

Думаю над тим, як непомітно познайомити Івана з синами та їхніми сім’ями. Але я нічого не можу придумати.

Як ви вважаєте? Невже я застара для таких стосунків?

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page

facebook