Мені 63 роки, але й досі доводиться працювати, бо на пенсію особливо не проживеш, он яйця по 90 гривень десяток. Дочка народила трьох дітей і весь світ їй щось повинен.
Допомогала я упродовж 7 років усім, чим могла. І матеріально, і справами. А тапер я стала поганою, бо у вихідні хочеться просто відпочити, зайнятися якимись особистими справами.
Тим більше, що живемо з 81-річною мамою в одному будинку. Їй теж необхідна моя турбота та увага. Але дочка вважає, що я маю всі вихідні і години після роботи перебуває у неї вдома і допомагати. А іноді просто немає сил!
ось і почалися у нас на цьму грунті постійні суперечки з донькою. Намагаюся пояснити, що я маю і своє життя, що я хочу відпочити, почитати і подивитися телевізор. Але у відповідь – повне нерозуміння та претензії. Мама моя сердиться, що дочка «сіла мені на шию».
Вона була суворою в дитинстві з нею, своєю єдиною онучкою, тепер Віка платить їй тією ж монетою, спілкується холодно.
Мама, звичайно, засмучується, плаче, а я не хочу нагадувати їй про все. І так я кругом у всьому винна… Онукам мало уваги приділяю, подарунки дорогі перестала дарувати…
Мені останнім часом почало здаватисчя, що десь я в цьому житті зробила щось не вірно, не вірно саме по відношенню до себе.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
