fbpx

Мені 68 років, живу сама, давно овдовіла. Просилася переїхати до дітей, а вони проти. Як жити далі, не знаю. Сусідка, з якою ми товаришуємо, говорить, що мені варто відпустити фантазії про життя з дітьми

Мені 68 років, живу сама. Просилася переїхати до дітей, а вони відмовляють. Як жити далі, не знаю…

Чоловіка давно немає. Продовжую працювати, бо це єдине заняття, яке рятує від нудьги і відчуття самотності. В останні роки живу ніби робот, нічого не радує.

Захоплень ніяких немає, та я й не шукаю, напевно, стара вже. Пропонувала синові з сім’єю (у нього троє дітей) переїхати до мене в квартиру, так невістка проти. Видно, не хоче з чужою старою жінкою під одним дахом жити.

Сама я хотіла б переїхати до дочки, але там своя сім’я, і ​​вони теж не хочуть стару людину, щоб постійно проживала з ними поруч. Хоча в гості до них я приїжджаю часто, і вони завжди раді. І чаєм напоять, і нагодують, і вислухають. І чим частіше я до них приїжджаю, тим менше хочеться повертатися додому. А треба…

Я не знаю, як мені бути в такій ситуації. Адже це ненормально, що життя, нехай і в солідному віці, зовсім перестало радувати. А в мене сталося саме так.

Сусідка, з якою ми товаришуємо, говорить, що мені варто відпустити фантазії про життя з дітьми. Що досить уважніше придивитися навколо і побачити щось цікаве, що оточує. Але що я можу побачити нового?..

В той же час я розумію, що як би гірко не було, треба змиритися, що діти зайняті своїми турботами і не бажають спільного проживання, що насильно їх думки не змінити. Тим більше, що в усьому іншому відносини з ними у мене цілком нормальні.

Навколо багато різних цікавих занять, я це розумію. Але знайти таке, щоб мене дійсно захопило, не виходить…

Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!

You cannot copy content of this page