fbpx
життєві історії
Мені 72 роки, і я розумію, що у моєму віці життя непередбачуване. Квартира в мене одна. А дочки дві, Ліля і Валя. І я розумію, що, напевно, треба поділити житло порівну, щиро. Але як це зробити, якщо обставини дочок різні? З Валюшкою ми живемо разом, Валя навіть гостей запросити не могла. Ліля народила двійню

Мені 72 роки, і я розумію, що у моєму віці життя непередбачуване. Квартира в мене одна. А дочки дві, Ліля і Валя. І я розумію, що, напевно, треба поділити житло порівну, щиро. Але як це зробити, якщо обставини дочок різні?

З Валюшкою ми живемо разом. У 20 років вона вискочила заміж та народила дитину. Але чоловік покинув її, коли моїй онуці Даринці було лише 6 місяців. Валі не залишалося більше нічого, крім як повернутися до батьківського дому.

Ми з чоловіком прийняли її і зробили все, щоб і дочка, і онука були щасливі. Маленька зростала на наших очах. Перший зубик, перший самостійний крок, перше слово – ми були свідками дорослішання онуки. всіх подій у її житті.

Зараз я розумію, що моя Валя натерпілася на повну. Я дуже опікувалася нею, хоча вона вже давно немаленька. Я постійно питала, куди вона йде, коли прийде, чи вона снідала і далі за списком. Але все це не подобалося Валі, через що ми дуже часто сперечалися і не знаходили спільної мови. Валя навіть гостей запросити не могла, бо ми з татом постійно були вдома. Але куди нам подітися?

А потім мій чоловік заслаб і турбот додалося ще більше. Валя допомагала по дому, доглядала тата, віддавала всю себе турботі про нього. І я дуже це ціную! Тому спочатку я думала, що буде справедливо, якщо перепишу всю квартиру на старшу доньку Валю. Але потім я почала роздумувати про свою молоденьку Лілю.

Вона вдало вийшла заміж і випурхнула з батьківського гніздечка, коли їй ледь виповнилося 22 роки. Але труднощі не оминули і її стороною. Багато років вона із чоловіком виплачувала кредит за квартиру. Паралельно з цим Ліля народила двійню та присвячувала весь свій час дітям. Ми живемо у різних містах, тому я не могла допомогти їй із малюками.

Знаю, що Лілі було не просто, причому настільки, що дітей доводилося залишати із сусідкою, доки Ліля з чоловіком були на роботі. Вони працювали і вдень і вночі без вихідних, щоб грошей вистачало і на звичайне життя, і на виплати за квартиру.

При цьому Ліля не забувала про нас. Коли її тато зліг, вона відразу приїхала і влаштувала йому повний медогляд, домовлялася з фахівцями. А коли чоловіка не стало, Ліля взяла на себе всі турботи щодо організації церемонії прощання. Я знаю, що при цьому всі мали й свої турботи. Ліля багатьом пожертвувала, щоб допомогти і мені, і Валі.

Мені важко від розуміння того, що я не змогла дати своїм онукам від Лілі те, що дала онуці. Дочка Валентини весь час була під наглядом, Даринка звикла, що ми вирішуємо всі її труднощі. Мені здається, що моя ропіка перейшла зі старшої доньки на онучку, і тепер вона й кроку без нас ступити не може. У той же час, дітей Лілі я бачу всього кілька разів на рік. Я знаю, що хлопчикам не вистачає бабусиного тепла та турботи, але вже нічого не можу з цим зробити.

З одного боку, хочеться залишити квартиру Валі. Вона стільки років тут живе, та й іншого житла вона не має. Дочка не наважується вступати у нові стосунки, і я не знаю, що з нею буде, якщо вона залишиться на вулиці без квартири. З іншого боку, мені дуже шкода Лілю, яка стільки років віддала роботі та вихованню дітей і все робила сама. всі свої питання вирішувала без нашої з батьком участі.

Я переживаю, що якщо я запишу квартиру на обох дочок, вони не зможуть поділити її без суперечок. У результаті, хтось залишиться ні з чим, а найгірше, якщо вони перестануть спілкувати між собою. Он скільки довкола такого, що найрідніші люди через майно і нерухомість стають чужими.

Що ж мені робити і як вирішити, щоб це було справедливо? Можливо, почую від вас слушні поради.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com