fbpx

Мені 78 років. Я вже думаю проситися у будинок старості, але, мабуть, не візьмуть. Невістка, як тільки повертається з роботи, одразу проводить пальцем по сервантам і шафам. Заглядає під ліжка – чи не залишила я там пил. Все має бути чисте, речі випрані, їсти приготовано. Колись я на їхньому весіллі розбила посуд

Син Павло одружився з Катрею 35 років тому. Я, на той час вже вдова, не хотіла гонористу Катю в невістки, вона була з багатої родини, ми їм не рівня.

Все життя вона з сина мотузки в’є і соки п’є, а він пнеться, що б всі її забаганки вдовольняти. У них двоє дітей.

Онук працює за кордоном, є дівчина в нього, а онучка – студентка в столиці.

А тоді, на весіллі, свати подарували молодим квартиру в обласному центрі двокімнатну, а я – сервіз. Гарний, наш родинний, новий. Сват мій подарунок обсміяв тоді привселюдно, Катря особливо дзвінко сміялася, сказала, що в нову квартиру такий мотлох ясно не впишеться.

Ну, не впишеться – так не впишеться. Коли вже прибирали столи, я, буцім то ненароком, зіштовхнула на очах у невістки той сервіз зі столу с подарунками… Розлетілися бабусині порцелянові чашечки, піали і чайнички вщент…

***

Пройшли роки. Діти у сина виросли. У Катрі батьки вже відійшли. Я постаріла.

Потрібна сину і невістці була нова машина, і вони мені запропонували переїхати до них, а мою стару хату в селі продати, поки за неї ще якісь копійки дають.

Я не змогла опиратися, так вони мене вмовляли.

Так і вийшло, що продали ще прадідове обійстя навіть трохи дешевше, ніж коштувала їхня іномарка…

А моє життя тепер ось яке. Живу тихенько в маленькій кімнаті, у холодильнику в мене – окрема поличка, де продукти, куплені з моєї пенсії.

Готую їм їсти з тих продуктів, які купують вони. але сама того не їм.

Невістка, як тільки повертається з роботи, одразу проводить пальцем по сервантам і шафам. Заглядає під ліжка – чи не залишила я там пил. Все має бути чисте, речі випрані, їсти приготовано. А сину Катря мене хвалить, каже, он яка в тебе мамуся ще жвава, як нам допомагає зі своєї ініціативи! А мені якось прошипіла, що це все – за той розбитий сервіз…

Мені 78 років. Я вже думаю проситися у будинок старості, але, мабуть, не візьмуть. Адже живу «в шоколаді» з рідним сином і невісткою.

Автор – Олена К.

Спеціально для видання Ibilingua.com.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page