Мені 81 рік, я з Харкова і потрапила з дочкою і онуками в Голандію. У мене тут зовсім мало знайомих, але можу порівняти тих, кого вже знаю, з нашими літніми літніми людьми, до яких сама належу. Спілкуюся, зрозуміло, я тут теж з бабусями.
Так от, на мою думку ми, українські бабусі, сильно відрізняємося від літніх жінок у Голландії.
У нас бабусі багато часу приділяють онукам – це нормально. Ми немов другі мами.Часто онуки проводять у своєї бабусі щовихідні, а іноді ще кілька днів на тижні.
Тут у Голландії молоді батьки звертаються до бабусі лише у крайніх випадках. Бачитися з онуками щотижня – це надзвичайно часто. Такого навіть не чула, щоб тут було.
Коли до нас в Україні їдуть діти-онуки, ми готуємо багато всього смачненького. Наші бабусі готують дуже смачно та дуже багато. Ми радіємо появі дітей і онуків, навіть якщо вони не попереджав про приїзд.
Голландські жінки теж смачно готують, але в цій країні не можна просто так взяти та приїхати до родичів. Про візит треба попереджати заздалегідь, погоджувати. Адже в людини можуть бути вже заплановано справи.
Ми, українські бабусі, дуже опікуємся своїми онуками бережемо їх. І від вітру, і від сонця. Тепло кутаємо за будь-якої погоди. Тут же дитину одягають, лише коли в цьому справді є потреба. Вітрена погода у них – звичайна річ, тому тепло одягатися через вітер не стануть.
Ми дуже любимо працювати на городі. не увляємо своє життя без праці на землі. Вирощуємо і фрукти, і ягоди, і овочі. Щось їмо самі, щось віддаємо іншим, а щось продаємо на ринку. І онуків ми тягнемо із собою на город, навіть якщо це їм відверто нецікаво.
У Голландії городом займаються також, але рідше. Найчастіше якщо біля будинку є ділянка, то там росте лише небагато овочів та квітів, а все інше облаштовано під місце для відпочинку.
Ми часто дозволяємо онукам абсолютно все. Наприклад, якщо батьки не дають дитині солодке, то вона йде до бабусі. І отримує солодощі.
У Голландії бабусі значно стриманіші стосовно онуків. Вони хоч і балують їх подарунками та смакотами, але менше.
Я зрозуміла і надто пізно усвідомила, що ми в першу чергу думають про всіх поспіль, а лише потім про себе. Ми готові нескінченно довго возитися з онуками, мало спати та багато працювати. Навіть якщо втомлюємося, то не замислюємося про себе та не скаржемося – треба ж допомогти дітям.
А ось якщо голландська бабуся втомиться від галасливих онуків, вона прямо про це скаже і відправить онуків додому, до батьків. Для мене це просто дико, але я захоплююся!
Але от що я ще зрозуміла. Ми часто захоплюємося європейськими пенсіонерами, які вміють жити для себе, мандрують та відкривають для себе нові горизонти на схилі років. Але найчастіше ці люди просто не знаходять у своєму щільному розкладі часу для найближчих людей – дітей та онуків. А тому вони і бачаться рідше, і стосунки у сім’ях стримані, прохолодніші.
А в нас бабусі з дідусями часів СРСР часто онуків люблять більше, ніж своїх дітей, і не шкодують на малечу ні часу, ні сил. Тому багато хто з наших дітей і онуків з теплотою згадує дитинство, в якому старші родичі не просто були присутні, а були найважливішими людьми в житті. І це дуже цінно саме у нашій культурі, що не кажіть.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
