Мені було 11 років, коли тата не стало… і мама не впоралася. По правді кажучи без нього вона ніколи не справлялася.
Він був нашою надійною опорою, я не уявляла собі життя без батька і мама схоже теж. На наступний день вона запила, тверезої я її більше ні разу не бачила….
Колись ми були хорошою, забезпеченою сім’єю. Будинок – повна чаша. У мене було все: багато іграшок, речей і найголовніше любов батьків.
До нас часто приїжджали друзі тата і мами, або ми разом виїжджали за місто, ходили в походи чи відлітали на море великими компаніями. Як же добре тоді було. Мама сяяла, вона у мене завжди красунею була.
А тут різко раз і нічого немає. Іграшки прийшли в непридатність, а речі швидко зносилися. Все цінне, що було вдома, мати пропила. Потім за несплату вимкнули воду і світло. Я їла раз в день в школі, і тітка Іра підгодовувала, знаючи мою ситуацію. Купалася я у подружки Наді.
Потім і подруг не стало. Батьки заборонили спілкуватися з дівчинкою у якої мама алкоголічка. У школі обзивали мене абсолютно всі, ніхто не залишався байдужим, а як я цього байдужості хотіла.
Поступово розбіглися друзі сім’ї, коли приїхали на 40 днів і побачили несамовиту маму і не дуже чисто прибрану мною квартиру. А мама почала поводитися неадекватно: сварила мене, в ті дні я тікала з дому світ за очі, бродила по старому парку, плакала, нудьгуючи по колишньому життю.
А потім я взагалі перестала ходити в школу. Розумом то я усвідомлювала, що без освіти не можна, але більше так не могла, щось надломилося в мені. З будинку я теж пішла, жила в під’їздах і підвалах. Поступово вулиця «познайомила» мене зі своїми такими дітьми нещасними.
У 12 років я все ще свято вірила, що мені допоможуть, відведуть в інтернат, або дитячий будинок, але всім було не до мене. Все відмахувалися, вирішуючи свої проблеми.
В той день я прийшла ночувати в школу, сторож мені дозволив поспати в спортзалі. Вранці повів до класної керівниці, а вона до шкільного психолога. Я вислухала її монолог, мені говорили, що потрібно вчитися, повернутися додому, припинити капризи…
У спортзалі я ночувала ще якийсь час, благо сторож зрозумів, їла все так-же в їдальні, а милася в шкільному туалеті. Я билася як і раніше з однокласниками, просила класну віддати мене в дитячий будинок, але той не було діла до моїх проблем.
Так тривало доти, доки мене не побачив директор школи. В той же день я була в дитячому будинку, за що дуже йому вдячна. Ще тиждень він приїжджав до мене, цікавився як справи.
З іншими дітьми я подружилася, навіть зараз, через дев’ять років після закінчення школи ми підтримуємо теплі відносини, зустрічаємося періодично.
Це був непростий період мого життя, але я вижила, зараз щодо здорова, отримую вищу освіту, працюю. А написала все це для того, щоб люди не засуджували таких дітей, якою була я, не вони вибрали собі таке життя і батьків.
Якими вони стануть залежить від дорослих, а можливо від одного небайдужої людини.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
Недавні записи
- З Італії я повернулася о 6 годині ранку. Чемодани тихенько залишила в коридорі, лише витягла новенький багряний халат. В мене було змішане передчуття. З одного боку щастя, що ось-ось я побачу кохану людину, а з іншого – його реакція, адже Андрій постійно наголошував, що повертатись ще рано. – За що ми жити будемо? Все дорожчає! – Але за дверима мене чекав сюрприз. Його слова: – Все не так, як ти зрозуміла, – ніби довгим тунелем доходили до моєї голови
- Ми взяли деякі іграшки і направились на майданчик. Через деякий час туди прийшли хлопці, ну на вигляд так 9-10 років. І ось вони вирішили, що вже готові до “дорослих” балачок. Я раз пропустила крізь віха, другий, а на третій попросила “прикусити язика”. Як не як, а це дитячий майданчик, а не клуб. Дома я це все розказала дочці, а вона сказала, що робити зауваження чужим дітям я не мала права
- Я нічого не розуміла, поки раптом на одній сімейній зустрічі зі свахою не почула, що я, напевно, не хотіла відпускати свого сина “під вінець” з її донькою, тому що кожна мати хлопчика не хоче відпускати сина. І тут всі пазли зійшлися. Я стала згадувати відношення сестер і самої невістки до батьків і до мене в тому числі. Одного дня я таки не стрималася, і все “вилила” сину. Мені втрачати нічого
- В рідної сестри Івана день народження. Вона замовила невеличке свято в ресторані на другий день “Зелених свят” – Трійці. Я ж нічого такого нового, щоб одягнути, не мала, тому й купила собі красиву літню сукню. Ввечері приміряла, похвалилася чоловіку, а він мене висварив, що я на непотріб гроші його тринькаю. – А ця сукня, що ти на новий рік купляла, що, не підходить? – Чоловік не полінувався і витягнув її з шафи
- В неділю до нас завітала після церкви свекруха, і за бокалом “червоненького” вона мені зізналася, що ця квартира насправді її, а ми, особливо я, тут просто гості. Я ледь не стерпла, і якщо чесно, навіть не відразу повірила в її слова. Але тепер мене турбує інше, як вона збирається компенсувати те, що я свої гроші вкладала в ремонт