Мені було 17 років, коли я покинула рідний Кропивницький і поїхала на навчання в Торонто. Так і залишилася в Канаді. Живу тепер там, маю родину й роботу. У мене чоловік і син семирічний. Мені зараз 34 роки і я вперше за 17 років приїхала додому. Бабуся зовсім вже слабка стала, дуже хотілося її побачити, та й інших рідних також.
Ледве мене відпустила родина – аде я таки наполягла. Дуже мене вже потягло на Батьківщину, не знаю чому саме зараз. У мене була якраз відпустка на роботі, яку я й вирішила використати для поїздки додому. Сином я ризикувати не стала, лишила Квентіна чоловіку й його батькам, вони наглянуть.
Два тижні тому я прибула в Україну, в рідне місто. Все тут змінилося. все мені не звично. Але в той же час радості мої не було меж – пройтися рідними вулицями, побувати в своїй оселі. Мамі й бабусі я подарунки й гроші привезла, але щоб пожити три тижні, я собі кімнату в готелі зняла – не звикла вже жити з кимось натовпом і людей утісняти.
Мама на це образилася спочатку, але я сподіваюся, що змогла їй тактовно пояснити свої мотиви. Адже я працюю з ноутбуку навіть тут і мені 2-3 години на день потрібні повний спокій і тиша. Здається, мама зрозуміла мене правильно.
Але от далі стався якийсь сюр. Мій приїзд обернувся дивиною, і дуже цікаво, що на це скажуть читачі. Кілька днів тому я маму в ресторан запросила, хотіла її пригостити, поспілкуватися, щоб вона розвіялася і відпочила. Я закінчила роботу, перевдяглася й пішла до одного з нових ресторанів, які хоч і такий час. але працюють в місті.
В ресторані я очікувала побачити маму у сукні, яку ми напередодні їй купили, але мене чекав сюрприз – мама влаштувала. Цілий натовп. Мама вже чекала за найбільшим столиком в ресторані в компанії двох своїх приятельок, які мене малою знали, куми – моєї хрещеної, а також я побачила маминого брата дядька Петра з села, який приїхав з дружиною і двома внуками.
Вони жартувати, сміялися і хвалили маму – яка вона молодець, що запросила всіх на зустріч зі мною. А я маю просто на небі буди від щастя від такої маминої вигадливості. Всі мене обіймали, цілувати, торкалися наче якогось експонату.
Потім всі почали щось замовляти, що кому до вподоби – салати, м’ясні і рибні страви, закуски, кілька пляшок біленької і хорошого червоного. Посиділи, загалом, поговорили, всі мене про щось розпитували, самі розповідали про своє життя і проблеми. А коли настав уже вечір і час розходитися, мама попросила рахунок і дала його мені.
Я покликала офіціанта і попросила його розділити чеки, порахувати окремо, хто що замовляв і кожному надати окремий, саме його рахунок. Платити за всіх цих людей я ніякого бажання не мала, оплатила тільки своє і мамине замовлення.
Ви навіть уявити собі не можете – який гвалт здійнявся! Вони кричали на мене, мама вмовляла заплатити, бо вони ж гості заходу і родичі, казала, що так не можна. Коли я категорично відмовилася це робити – вони шкрібали гроші по всім кишеням, карткам, гаманцям.
Я не стала чекати, поки всі розійдуться, викликала таксі й поїхала в готель. Мама їхати зі мною відмовилася і залишилася з родичами.
Наступного дня, коли я подзвонила мамі, щоб сказати, що збираюся провідати бабусю, мама відповіла, що мені більше в рідній оселі не раді. Ну що я можу сказати – дуже прикро, але в чому я не права? Чи це я чогось не розумію? Мама сказала, що решта всіх, хто був в ресторанів, тепер мене взагалі знати не хочуть.
Я навіть не знаю, як мені на це все реагувати. Мені наступного тижня повертатися додому, і це ж треба було, щоб отак все обернулося. А ще я завтра збираюся зустрітися з двома однокласницями, так тепер не знаю, вони теж будуть чекати, що я ха все заплачу? Думаю. це треба буде обговорити на самому початку зустрічі.
Всім дякую за увагу і дуже прошу прокоментувати цю ситуацію, яка виникла у мене з родичами. Хто в ній був правий? Чи мала мене мама попередити про гостей? Чи повинна я була за них все ж таки заплатити? Дуже всім заздалегідь вдячна! Всім бажаю миру й добра!
Автор – Олена К.
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
